На знімках: брати і сестри Дісяки (зліва направо) Андрій, Галина, Віра, Любов, Майя і Семен.
Незважаючи на те, що діти народжувалися майже щороку, і був такий тяжкий час, батьки старалися нагодувати, виростити і виховати своїх дітей чесними, працьовитими людьми. Було нас десятеро: 5 хлопчиків і 5 дівчаток. Двоє хлопчиків померли після війни від коклюшу. Третій брат помер уже в наш час. І залишилось нас семеро.
Виживали як могли. Тяжко було, але ми не падали духом. Допомагали один одному.
Батькова сестра забрала Віру в 14 років до себе в Казахстан. Там вона закінчила школу, педінститут. Потім допомагала нам стати на ноги. Забрала до себе брата Семена, який закінчив там залізничний інститут. І так допомагали один одному. Всі отримали освіту, серед нас є вчителі, медики, бухгалтери, інженери.
Доля розкидала нас по всьому колишньому Радянському Союзу і навіть за кордон. Дві сестри живуть на Далекому Сході, одна – в Німеччині. Зустрічаємось рідко, не бачимо один одного по багато років.
І ось у цьому році вирішили зробити зустріч всієї родини, яка відбулася наприкінці серпня. Яка це була неповторна мить! Всі стали пенсіонерами, дідусями, бабусями.
Наша сім’я складається вже із 79 осіб. Це і діти, і зяті, й невістки, і внуки, і правнуки.
У нас дійсно дружна, велика родина. Ми пишаємося нею. І батьки наші пишалися б, та, на жаль, немає їх поряд. Втім, вони завжди з нами, у нашій пам’яті.
Низький їм уклін!
Сім’я ДІСЯКІВ.
