Невблаганний час забирає в минуле усе й нові роки, і якщо в дитинстві вони плелись нескінченною чередою, а в молодості ми їх просто не помічали, то тепер літа летять, мов на крилах, і ми з сумом усвідомлюємо, що їм не буде вороття.
Мабуть, саме через це ми і збираємося у своїй рідній Устянській школі на зустрічі, які вже стали традиційними, – через десять, двадцять, тридцять, сорок, п’ятдесят років.
Звісно, хочеться зустрічатися частіше: одне діло підійматися на гору і зовсім інше – спускатися…
Поклик рідної землі збирає нас знову там, де залишилися спогади. З відстані літ особливо гостро відчувається потреба повернутися хоч би ненадовго туди, де можна із задоволенням пройтись босоніж заповітною стежиною, прогулятися тінистими алеями білосніжних каштанів біля приміщень нашої рідної школи і думками повернутися у веселе безтурботне дитинство та романтичну юність.
Вже надбано досвіду, пройдено стільки доріг у житті. Сьогодні нам уже по сімдесят років, і тому ми вирішили зустрітися не традиційно – під час шкільного випускного, а саме зараз, на початку травня, щоб привітати кожного зі своїх однокласників з таким солідним ювілеєм, поділитися здобутками та успіхами.
Звичайно, хтось досягнув у житті більше, хтось менше, але це не затьмарює радості нашої зустрічі. Головне, що стали ми самодостатніми і достойними людьми. У класі вчилися діти з Усті, Лугової, Великої Киріївки, Берізок, та були ми дуже дружними і згуртованими.
Вступали ми в самостійне життя на початку 60-их років.
Тоді директором школи був Антон Борисович Ольшевський, а нашим класним керівником – Ольга Трохимівна Гульченко, які вже віді - йшли за земний обрій, як і інші незабутні вчителі.
У той час дуже поширеною була професія інженера. Тож не дивно, що цех фах обрали Тамара Кундельська, Надія Парполіта, Галина Уманська, Ніна Фомічева. З армією поєднали своє життя Андрій Бевзюк – воїн-афганець, Михайло Римаренко, Віктор Шмирко, будівельниками стали Василь Безкревний і Валентина Глушко, висококваліфікованими робітниками – Галина Жебко та Юрій Завгородній.Є серед нас і педагоги – Галина Гончарук, Ніна Бернацька, Галина Буханцева, Сергій Гончарук, Віра Цуркан, Валентина Гребінник. А вчитель Григорій Семенда здобув ще й економічну освіту. Галина Куліш стала аптекарем, Лариса Мирко – техніком-хіміком, Василь Друзь працював в Одеському морському порту, Анатолій Романченко був бригадиромелектромонтажником. Гордимося ми нашим однокласником Дмитром Семендою – професором, завідувачем кафедри, кандидатом економічних наук, заслуженим працівником сільського господарства.
Звичайно, згадаємо ми і тих, кого нема вже з нами, схилимо голови перед їхньою пам’яттю.
Дорогим своїм однокласникам зичу: аби доля ще багато років обдаровувала вас міцним здоров’ям, радістю, доб - ром і достатком. А роки життя супроводжують під мирним і ясним небом ще багато-багато літ.
Ніна МАЗУРИК, вчитель-пенсіонер, с. Устя.
