Вже зброю молоді взяли у руки,
Щоб Україну-матір захищать,
Щоб ми жили і не було розлуки,
Нічим свободу нашу не зламать!
Моя Вкраїно-нене, світ весь мусить знати:
Не стала ти рабинею катів!
Ми не забудьмо щиро привітати
Всіх ветеранів наших, як братів!
Вони в боях навколішки не впали,
Грудьми закрили наш Подільський край,
На смерть за землю і народ свій стали –
Про подвиг ратний завжди ти пам’ятай!
Давно у їхніх скронях сивина,
І рвуться бомби, міни – так щоночі…
І не минає цей проклятий біль –війна,
Вже сліз не мають материнські очі.
Ні, днів тяжких тих ніколи не забуть,
Загиблих обеліски при дорозі –
Вони завжди в минуле нас зовуть
І їх минати, люди, ми не в змозі…
А скільки вдів лишилось на землі?
Змарнілих, посивілих в двадцять років …
Мов чайки в сивій, непроглядній млі
Чекають вони рідних своїх кроки.
Тож на хвилину зупинім свій біг,
Схилімо голови й віддаймо шану,
Згадаймо всіх, хто вижити не зміг,
Вклонімось низько-низько ветеранам!
Галина ГОМЕЛЮК, с. Устя.
