Закінчилося воєнне лихоліття. Галина Марківна відчувала себе щасливою: поряд чоловік, сини. Приїхала з сім'єю на Україну, в мальовниче село
Кошаринці, де проживала родина чоловіка. Але чому знову сльози на очах в цієї статної, голубоокої жінки? Помер старший синочок, а незабаром і чоловік. Залишилась з дитиною, але поряд люди, які і поспівчувають, і пораду дадуть, і куском хліба поділяться.
Біжать літа... Ось вона з жінками у полі: йдуть на роботу – співають, працюють – співають, йдуть додому – співають. І все на світі таке миле, прекрасне...
А організовувала всіх до пісні вона, Галина. Враховуючи мистецький талант, організаторські здібності, запропонували їй роботу в сільському будинку культури. І зрозуміла Галина Марківна до чого прагнула все життя, чому завмирало серце, коли звучала пісня...
Односельці сьогодні згадують ті чудові концерти, популярні колективи художньої самодіяльності, виступи яких нікого не залишали байдужим. Де знаходила все новий і новий репертуар – знала тільки вона, їх керівник. Люди старшого віку пам'ятають, як на свято Івана Купала біля
Південного Бугу гарна, привітна жінка у вишитій сорочці з лагідною посмішкою пригощала всіх варениками і пиріжками. Г.М. Ющенко шанували всі: і малеча, і молодь, яка потягнулася в заклад культури, і люди поважного віку, що не мислили себе без пісні.
Збігли літа, ніби Бугова водиця. Нещодавно Галина Марківна відзначила свій 84-й день народження. Низько кланяємося цій величній, талановитій українській жінці, ветерану галузі культури за її невтомну працю, щедрість душі, за материнську пісню, яка вічна, як життя.
Надія ГЕРАСИМЧУК,
начальник відділу культури і туризму РДА
