У
Кошаринцях ще і по сьогодні пам'ятають, наскільки він, тоді ще молодий електрик РЕМу, добросовісно ставився до обов'язків. Не забуває ті роки і Володимир Семенович. Хіба можна було тоді по-іншому, коли завдання ставилося, щоб підвести електроенергію у кожний дім. Хіба можна забути щасливі від того очі дідусів та бабусь.
Завтра ж йому виповнюється вже шістдесят. Хоч родом із сумівки, більшість років прожив у
Флорино, де працює головним енергетиком. Звабила до себе, на свою малу батьківщину, молода дружина.
З Галиною Яківною познайомився ще до служби в армії, коли та працювала піонервожатою в їх селі. Ледве дочекався демобілізації, щоб знову побачитися і більше не розлучатися.
Усе його життя було цікавим, напруженим. Професію електромонтера добре освоїв, полюбив ще в армії. За що саме? Швидше всього за те, що результати роботи завжди наяву. Щось прикрутив, заізолював, і вже засвітилося або почало обертатися. І від того радість на душі і приємна хвиля задоволення.
На сьогодні на вигляд ніхто, мабуть, не скаже, що через день ця людина вже може бути на заслуженому відпочинку. Життєрадісний, усміхнений, як і у молоді роки.
Його дружина працює завідуючою фермою. Подумалось, як тільки встигають?! Адже на роботу потрібно раніше вийти і припізнитися.
На те Володимир Семенович, ніби вгадуючи думки, пояснив: варто лише трохи раніше вставати і пізніше лягати, і все буде гаразд. Недарма кажуть, що хто рано встає, тому Бог дає.
У них з дружиною це дійсно так. Виховали двох доньок, у яких вже власні сім'ї і які вчителюють тут же, у
Флорино. Дочекалися трьох онуків – старша перейшла у десятий клас.
На запитання, чому в селах недолюблюють професію електромонтера, Володимир Семенович тут же відповідає, що за будь-яку роботу треба трішки краще платити і тоді від бажаючих виконувати її не буде відбою.
У молодості, любить він часто повторяти: перед кожним відкривається безліч доріг, хто на яку потрапить, так і складатиметься надалі життя. Він, як видно з усього, зумів у свій час правильно зорієнтуватися.
