Народився і виріс Петро Маніленко на Немирівщині. Виховувався у вчительській сім'ї, тож не дивно, що закінчив з відзнакою філфак Вінницького педінституту (згодом і факультет журналістики при ЦК Компартії України). Однак справою його життя стала журналістика.
Творчу кар'єру Петро Васильович розпочинав на Гайсинщині в "Трибуні праці", але сповна реалізував себе на Бершадщині.
– Всього було, – зізнається газетяр, – але я не жалкую, бо старався чесно нести нелегкий хрест редактора майже 20 років.
До речі, Петро Васильович очолював колектив районки найдовше – його попередники утримувалися 1-3, найбільше 7 років.
Що ж це за посада така – редактор? Це, за його словами, "реактор, редуктор, генератор ідей, сапер, який помиляється лише один раз, жонглер, бо ходить по лезу між владою і читачами, карась на сковорідці...". Між тим, посада редактора рівноцінна посаді заступника голови райдержадміністрації чи заступника голови районної ради.
Вже в далекі 80-ті роки П.В. Маніленко був у числі перших, хто виступив проти системи. Відвертість, правда та сила волі вистояти, не зігнутись, служіння читачам і закону, прагнення професійно виконувати свої обов'язки – ось що відрізняло здібного редактора. Мабуть, через це наприкінці 80-х довелося йому три з половиною роки освоювати неозорі північні простори тодішньої великої держави – Чукотку, де працював заступником редактора іультинської районної газети "Горняк Заполярья" Магаданської області.
Після повернення з далекої півночі Петро Васильович знову очолив "Бершадський край" і пропрацював редактором аж до виходу торік на пенсію у зв'язку з хворобою.
– Я гордий, що працював з прекрасними людьми Бершадщини, мудрими керівниками-самородками, від Бога, – говорить П.В. Маніленко. – Їх не один десяток. Назву лишень Василя Михайловича Кавуна, який, як ніхто, розумів журналістів, допомагав, підтримував редакцію. Хліборобська мудрість, любов до людей, тонкий гумор – то пам'ять про Федора Михайловича Кавуна...
Впродовж багатьох років "Бершадський край" – найтиражніша газета Вінниччини, має найкращі фінансово-економічні показники серед районок області. Видання має десятки нагород, було представлене на ВДНГ СРСР у Москві, за останні сім років газета двічі – у 2001-му і 2004-му – визнавалася кращою серед районок України. "Бершадський край" по праву можна назвати конкурсним бійцем, адже газета неодноразово перемагала у різноманітних конкурсах. В цьому велика заслуга колективу, співзасновників, усіх її друзів. П.В. Маніленко вмів об'єднати навколо видання читачів, дописувачів, спеціалістів і керівників до творіння часопису історії Бершадщини. Відмінні стосунки були в Петра Васильовича й з поштовиками, які пропагують, доставляють районку в кожну домівку. Грамотно будував взаємовідносини він і з співзасновниками видання, хоча іноді вони були непростими.
За сумлінну працю та здобутки у професійній діяльності, значний внесок у становлення і зміцнення місцевих засобів масової інформації на Поділлі, вагомий творчий доробок П.В. Маніленко неодноразово заохочувався Національною спілкою журналістів України, Державним комітетом телебачення і радіомовлення України, облдержадміністрацією і обласною радою. Петро Васильович – лауреат обласних журналістських премій імені Костянтина Гришина і Володимира Орлика. Чи не найбільшою відзнакою своєї праці заслужений журналіст України вважає присвоєння йому колективом редакції "Бершадського краю" звання "почесний редактор" перед виходом на заслужений відпочинок за станом здоров’я.
Однак в творчому плані П.В. Маніленко навіть не думав відпочивати. Він активно співпрацює з місцевою і регіональною пресою. Щойно вийшов з друку сигнальний примірник його книги у співавторстві з Олександром Жорницьким "Розкрилля", в якій розповідається про історію становлення, сучасне і майбутнє відомого на Україні та за рубежем ВАТ "Птахокомбінат "Бершадський" – підприємства європейського зразка, колектив якого занесений на обласну Дошку пошани, уже зібрав матеріали і для другої. Тож журналістське перо Петра Васильовича не тупиться.
Другого липня П.В. Маніленко відзначатиме своє 60-річчя з дня народження. Нині, зізнається, найбільшу радість доставляють йому дружина, діти і троє онуків. Працівники "Бершадського краю" – газети, яка принесла Петру Васильовичу як багато радощів, так і чимало болю, віншують свого колегу зі славним ювілеєм, бажають щастя, спокою, міцного здоров'я, творчих удач, натхнення, і щоб збувалися усі задуми.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
