ТРИСТА ПІСЕНЬ ГАННИ ГОДОВАНЕЦЬ

У серпні 1950-го приїхала з чоловіком додому. Працювала у Романівській початковій школі, навчалась у Бершадському педучилищі.
Доля так складалася, що певні періоди часу довелося працювати у своєму, а також у Джулинському (тепер колишній), Теплицькому районах, і у Могильнянській середній школі Гайворонського району. У 1970 році заочно закінчила Вінницький педінститут. Доробляла до пенсії вже в Романівці. Та ще й після виходу на пенсію чотири роки тут працювала.
І досі живу в рідному селі, у своїй хаті, маю 25 соток землі. Худоби ніякої не тримаю, бо вже не можу доглядати. Правда, бігають по подвір’ю десяток курей. Ще сама можу обробляти город, підтримую порядок в обійсті.
На подвір’ї багато квітів, вишневий садок. Співаю в церковному хорі. Щиро вдячна за те, що мною опікується, сестра милосердя Марія Німчук.
Як і всі вчителі, за часів Союзу, крім основної роботи, брала участь у громадському житті, ходила підписувати позику, заготовляти картоплю, допомагала колгоспові розбирати буряки, сапати кукурудзу, збирати врожай, працювати на току і т.д. А ще ж доводилося бути агітаторами, виступати з лекціями в полі, клубі, на току… Вчителі ще повинні були брати участь у художній самодіяльності. Тож ми грали у виставах, організовували відпочинок в обідню пору на різних виробничих ділянках. За цю громадську роботу ніхто і ніколи не платив.
… Великі сімейні потрясіння відбулися у моєму житті у той рік, коли вийшла на пенсію. Помер батько, а через деякий час мій чоловік на курорті знайшов собі іншу жінку. Я залишилася у своїй хаті одинока (дітей у нас не було), захворіла. У вересні 1982 року мене викликали в райвно і призначили завідувачкою Романівської початкової школи. Це були роки творчої енергії, мені добре було і з дітьми, і з їхніми батьками. Коли в мене почав падати зір, змушена була залишити роботу остаточно.
Але ще довгий час брала участь у художній самодіяльності. Ми організували колектив з десятьох дорослих і десятьох дітей. Виступали і в своєму селі, і в сусідніх, і в райцентрі. Готували цілі програми до різних свят.
Так минуло вісімнадцять років і тепер лише фотознімки нагадують мені про незабутні миті чудового спілкування і між собою, і з глядачами.
Я не вмію грати ні на яких музичних інструментах, не маю музичної освіти, слабо розбираюсь у нотній грамоті.
Але співала в хорі, була активною учасницею художньої самодіяльності. Ми намагались використовувати місцевий колорит – як у костюмах, так і в змісті наших програм.
Протягом багатьох років життя (а мені уже за вісімдесят) я багато побачила, почула і перейняла від різних людей. Час від часу записувала різні пісні, зокрема колядки і щедрівки, великодні та купальські пісні, ігри, хороводи, вдалося навіть записати весільний обряд з Романівки. Разом вийшло понад триста пісень. Записані і ноти до них. Маю намір зібрати все це в одну книгу і видати, щоб передати нащадкам безцінні та унікальні зразки народної творчості.
Та чи вдасться?

Ганна ГОДОВАНЕЦЬ, ветеран педагогічної праці.
с. Романівка.