…У післявоєнний період люди жили бідно. Але Яким старався своїй коханій і квіточку принести, і в кіно хоч інколи зводити. Обоє працювали тоді в колгоспі. Яким на тракторі, Параска – в ланці.
Довгий час не наважувався хлопець, та одного холодного зимового вечора приїхав і запропонував вийти за нього заміж. Вона відповіла згодою. Хотіли одразу й весілля відгуляти, але випадала блудна неділя, а далі – великий піст… Сказала Параска, що не для того вона стільки років дівочила, щоб у блудну неділю заміж виходити. Тож перенесли весілля аж на весну.
У подружжя народилися дві доньки – Настя і Анна. Вихованням дочок більше займалася мати. Батько зрання до темної ночі був на роботі.
Мали чимале домашнє господарство, бо ж відомо, якими тоді були заробітки в колгоспі… Повиростали діти, порозлітались з батьківської хати, створили уже свої сім’ї. Подарували батькам трьох онуків – тішать діда й бабу Богданко, Сергійко та Сашко.
Старіють Параска та Яким, але дякують Богу за прожиті разом щасливі роки.
– Гріх матиму, якщо скаржитимусь на долю, – каже бабуся Параска. Її підтримує і чоловік.
Зараз мають невеличке господарство: двох свиней, курей та гусей. Доглядає за всім переважно дід Яким, жаліє свою жінку. Дочки часто відвідують своїх батьків, допомагають.
…Зі сміхом згадує Параска, як відбила у Якима любов до шкідливої звички – куріння.
Бачила, що це губить його здоров’я. Придумала таку хитрість. Використала те, що перенесла за своє подружнє життя дві операції. Після чергового огляду у лікаря сказала, що їй категорично не можна дихати тютюновим димом і навіть перебувати в одній кімнаті з курцем. З тих пір не має Яким бажання курити.
Пішов ще тоді в магазин, накупив сигарет та сірників та й роздав хлопцям, щоб самому більше не хотілось.
– Дай, Боже, щоб усі так жили і розуміли один одного.
Не обходилося у нас без сварок, звичайно, але вони ж і межи святими бувають, – каже щаслива дружина.
Стосунки, які пройшли випробування часом, дорожчі за золото. Минуло вже більше піввіку з того часу, як зацвіла перша весна їхнього спільного життя. П’ятдесят третю осінь зустрічають разом Яким Степанович та Параска Василівна. Скільки прожито і пережито разом! Про це розкаже їхня сивина. Зберегли вони родину на неспокійних хвилях часу. Ділили долю навпіл і в радості, і в біді. Стали гідним прикладом не тільки для своїх дітей, а й для всіх жителів села. Далеко не кожному випадає таке щастя.
Тільки здоров’я залишилось побажати цьому подружжю і довгих років життя. Любов і затишок, взаємоповага і довіра між подружжям – це і є щастя.
Ірина МАЛІЦЬКА, студентка факультету журналістики Львівського національного університету, с. Мала Киріївка
