Коли навчався в школі, то мріяв, як і більшість хлопців, мати справу з технікою. І у сім'ї ніхто не був проти його захоплення. Та коли везли документи для вступу до технікуму механізації, то Григорій Тодосійович, його батько, несподівано запропонував повернути у Верхівку, нібито, щоб відвідати друзів. У свій час він сам тут навчався на агрономічному факультеті.
Не беруся стверджувати, що це було саме так, але дуже велика ймовірність того, що батько, у якого вже був чималий життєвий досвід, повернув тоді у Верхівку з сином не так вже і випадково. Як би там не було, а Анатолій Григорович так і залишився там навчатися, аж поки не отримав диплом агронома.
Неабияк розширила кругозір, додала впевненості в собі і служба в армії, яку проходив у Москві.
А демобілізувавшись, не тільки продовжив навчання в Уманському сільськогосподарському інституті, а й, будучи студентом, відважився завести сім'ю.
Для В.Х. Овсяденка, який очолив новостворене господарство після відокремлення Тирлівки від Шляхової, стало справжньою знахідкою, коли почув про молоду сім’ю, у якій її глава був агрономом, а дружина – економістом.
Щоб не передумали, одразу ж виділив їм будинок, підйомні.
Працював спочатку агрономом по кормовиробництву, але так, як спеціалістів не вистачало, усміхаючись згадує Анатолій Григорович, то «обіймав» разом аж п'ять портфелів – насіннєвода, агрохіміка, гідротехніка на поливі, а на додачу «приклеїли» ще й портфель голови профкому. Коли працював агрегат по виготовленню трав'яної муки, організовував роботу в три зміни і там. Питали, звичайно, за все, платили ж тільки за основну роботу.
Сам Анатолій Григорович все життя вдячний Овсяденку за науку.
Хоч і всяке траплялося, жодного разу не пошкодував, що опинився у сільськогосподарському виробництві. Багато радився з батьком, який тоді теж очолював господарство.
Всі отримані знання та досвід, а також сила волі і терпіння знадобилися, щоб у наш складний час очолити тирлівське господарство.
Він же успішно з цим справляється вже дванадцятий рік, хоч завжди проблеми дають про себе знати.
З весни до осені він у полі, а з осені до весни – на фермі. Саме завдяки йому у Тирлівці збереглося тваринництво, а саме село ще тримається на плаву.
У постійних турботах промайнули роки. Як став керівником, то навіть у відпустці повноцінно не побував. Проте «вріс» у сільське господарство так, що, бувало, навіть вдома утримував з дружиною дві корови, свиноматку. Не останню роль у цьому теж відіграла батьківська, як кажуть у селі, жилка, адже батьки теж постійно утримували худобу. Щоправда, останнім часом став більше берегти дружину, і корови збув, проте утримують замість них аж три кози. Бо хіба можна, каже, жити у селі і не мати молока.
Найбільш пам'ятним для нього залишився 2006 рік. Набрали тоді кредитів, накупили насіння, добрив, відсіялися, а засуха зробила своє. Нікому не бажає, щоб повторилося щось подібне. Дратує його і те, що цікавлять всіх тепер чомусь тільки показники, а в цілому, складається враження, що до сільського господарства багатьом байдуже. Раніше хоч дотації були. Але не дивлячись на труднощі, завжди допомагає селу, його соціальній сфері, бо розуміє – тирлівчанам більше нікому допомогти. Міг би полегшити собі життя позбувшись тваринництва, але утримує ВРХ, вівці і бджоли.
Тож є тирлівчанам робота, а це дуже важливо.
Нашу розмову постійно перебивали телефонні дзвінки до нього. Приємно було бачити, наскільки спокійно і впевнено А.Г. Христич комусь щось радив та інформував, наказував. Значить потрібний людям. Недаремно односельці знову обрали його депутатом районної ради. Анатолій Григорович не шкодує за роками, хоч підкреслює, що міг зробити більше, якби не обставини. В цілому життям задоволений. Син і дочка вже дорослі, здобули освіту. Дочка навіть порадувала зятем.
Тож з роси і води Вам, шановний ювіляре!
Павло КУШПЕЛА
