Йому випали хоч і довгі, та непрості роки, бо пройшов чоловік крізь величезні випробування і втрати. У 1938 році було безпідставно репресовано його батька Самсона Трохимовича. Матері Харитині Аристархівні самій довелося ростити обох синів – Юрія та Володимира. Вони ж обрали для себе нелегку життєву дорогу – лісове господарство.
… Коли почалася війна, Юрій вже був студентом першого курсу лісогосподарського інституту і перебував на практиці в Боярці. Змушений був пішки добиратися до Києва.
А потім – нелегкі фронтові будні, бої, поранення. У 1944му у віці двадцяти двох років йому відрізали ногу. Повернувся в інститут уже зовсім сивим. Тут і зустрів свою долю – однокурсницю Ганну, молодшу на кілька років, уродженку Сумщини. Із одержанням дипломів направили їх обох на роботу в Могилів-Подільський район. Згодом здібних молодих фахівців перевели в Бершадь, де вони і вкоренилися.
А головне – утвердилися як спеціалісти, стали зразком у ставленні до своїх обов’язків. Юрій Самсонович обіймав посаду інженера лісових культур, Ганна Омелянівна також була інженером – по реалізації.
Саме на бершадській землі збудували дім, тут народилося в них три дочки. Зоя стала педагогом, працювала у Війтівській школі, деякий час була її директором. Ольга стала лікарем-терапевтом, працює у Жмеринській залізничній лікарні. А наймолодша Галина Юріївна багато років викладала у Бершадській музичній школі, зараз навчає майстерності гри на скрипці учнів Новоободівської музичної школи в Тростянецькому районі.
Цікаво, що знаковою, особливою цифрою для родини є трійка. Три дочки, у свою чергу у кожної по троє дітей, тобто у Бондарів-старших – дев’ятеро внуків. Та й правнуків уже теж дев’ять. Уся велика родина любить і шанує Юрія Самсоновича і Ганну Омелянівну.
У свої дев’яносто Юрій Самсонович має чудову пам’ять, небияке почуття гумору (крім газет, охоче перечитує Остапа Вишню та інших авторів).
Дочка Галина згадує: колись батько, даруючи дітям книги, підбирав твори відповідно до віку, причому, привчав доньок до хорошої літератури, віддаючи перевагу класиці.
Уже багато років подружжя перебуває на заслуженому відпочинку. Ветеранів шанують у колективі держлісгоспу, люблять діти, внуки і правнуки. Готуючись до знаменної дати в житті батька і дідуся, Галина Юріївна написала для нього проникливі поетичні рядки: Не було на світі рук тепліших, Не було дбайливіших долонь, Слів – твердіших, жартів – веселіших, Бо в душі святий живе вогонь!
Дорогий наш, як нам передати Всю повагу, вдячність і любов?
Правнукам – рости, лісам твоїм – буяти, А тобі бажаєм: «Будь здоров!».
Нам залишається тільки приєднатися до цих рядків і побажати Юрію Самсоновичу (і звичайно ж, Ганні Омелянівні) усяких гараздів і здоров’я ще на багато літ.
Федір ШЕВЧУК
