Однокурсники розповідають, що його улюблений колір – білий, адже народився 9 червня 1939 року в Джулинці у сім’ї авторитетних лікарів.
Тож «подяку, медики, прийміть за мій перший крик у світі білім, за турботи у останню мить». Ще з дитинства від мудрих батьків і працьовитих людей увібрав народну мудрість і щирість, людяність і працьовитість, чесність і особливу привітність. У своїй педагогічній діяльності «слід лишив невичерпний, живлющий».
Був дуже відповідальним і чутливим до чужого горя. Своєю теплотою зігрівав серця маленьких вихованців Джулинської школи-інтернату. Його образне слово на уроках української мови та літератури пробуджувало любов та залишало незабутні враження. Щиро радів успіхам інших, але його чутливість не виносила неправди, фальші, нещирості. Тому особливо цікаво було читати гумористичні твори, сатиричні мініатюри в журналі «Перець», які оголюють правду життя, публікації в газеті «Бершадський край». «Взяв би я бандуру та й заграв, що знав. Може б, яку гривню хтось мені подав».
Надзвичайно порядна і світла людина. Його доброта була безмежною – це відчули на собі його близькі та найближчі сусіди. Та ніхто не знав, як важко було йому, коли усвідомлював, що «час і мій нестримно промине». На небосхилі свого буття все більше розумів, «чом все більше я люблю життя». Гарний будинок, квіти в саду, дорога дружина Людмила Семенівна, рідні діти Наталія та Оксана, онуки.
І те, що найбільше гріло душу – це вірші, надруковані в книгах «Джулинка всміхається століттям» та «Сузір’я бершадських талантів». Юні поети шкільного літературномистецького клубу «Диво калинове» пишаються тим, що спілкувалися з таким видатним земляком. Іван Іванович був його почесним учасником, дарував свою поезію, яка випромінює красу, добро, любов.
Як справжній митець, він усвідомлював, що «невловимі роки зупинити несила», та ми переконані, що повноводна річка творчості Івана Поліщука живитиме усіх, хто пірнатиме в неї.
Лариса ТРОХИМЕНКО, завбібліотекою Джулинської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
