– На початку 90-х років армійська служба була не в пошані, – говорить сержант служби за контрактом Руслан Кравець. – Більшість моїх друзів постарались не їсти солдатського хліба. Проте для себе я вирішив, що маю відслужити, бо ж як потім дивитись в очі батька і діда – колишніх солдатів?
Строкову службу Руслан Кравець проходив у бригаді спеціального призначення, яка дислокувалася на Поділлі.
Навантаження – колосальні, проте юнак ніколи не скаржився на них. Більше того, після занять зі спеціальної підготовки йшов на спортивне містечко і тягав залізяччя. По звільненні працював у столиці і сміливо будував плани на майбутнє. Та в один із вечорів, переглядаючи телесюжет з району бойових дій на Донбасі, Руслан вирішив, що він потрібний Україні.
Всю ніч не міг навіть заплющити очі, обмірковуючи своє рішення. А вранці поїхав до військового комісаріату, де заявив про своє бажання їхати на Схід у зону АТО.
– На мене чомусь подивилися, як на дивака, але за тиждень прислали повістку, – розповідає Руслан.
Колишній спецпризначенець потрапив у розвідувальну роту 95-ої високомобільної десантної бригади. Вже незабаром їх переправили в Херсонську область: там десантники охороняли новостворений кордон із Кримом.
А у травні підрозділ Кравця перекинули на Донеччину.
…Одного дня розвідники отримали наказ командування висунутись у район скупчення терористів і превентивними ударами знешкодити їх. Однак уже через кілька кілометрів десантники потрапили в засідку: по них відкрили вогонь зі стрілецької зброї, гранатометів та мінометів.
Терористи, знаючи про свою перевагу в живій силі та озброєнні, схоже вже вирішили, що здобули перемогу. Наші бійці дали їм гідну відсіч.
– Ми, використавши димові гранати, зайняли більшменш підходящі для оборони бойові позиції, – розповідає сержант-десантник. – Для себе вирішили: не здамося. Через кілька годин запеклого бою прибула допомога. Коли розсіявся дим, наші бійці нарахували кілька десятків ворожих трупів. На жаль, загинув і один з бойових побратимів Руслана – його командир…
У тому бою сержант Руслан Кравець отримав важке поранення і тривалий час лікувався у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону, а сьогодні проходить військово-медичну комісію, яка визначить його придатність до військової служби.
– Знаєте, найщиріше моє бажання, – говорить Руслан, – якомога швидше одужати і повернутися у свій підрозділ, який за кілька місяців став для мене рідним. Я прагну довести справу до повної перемоги, в пам’ять про свого командира – капітана Крементара, який, попри молодий вік, був для нас як батько.
… ДОПОКИ В НАС Є ТАКІ ХЛОПЦІ, МИ – НЕПЕРЕМОЖНІ.
За матеріалами Бершадсько-Теплицького ОРВК.
вранці -2…-4° 
