На адресу іменинника лунало багато теплих і ніжних слів.
Ювілярові щиро бажали міцного здоров’я, довгих років життя та мирного неба над головою.
– Цей день залишиться у моїй пам’яті назавжди, – говорить Євдоким Марущак. – Хоча за вікном ще лютий, але в мене, в моїй хаті панує весна. На душі радісно, ніжно пахнуть квіти, які принесли школярі – вони мене не забувають, часто навідують.
Євдокиму Даниловичу дев’яносто, але він, за його ж словами, не встиг оглянутися, як пролетіли роки. У житті нашого односельця всяке бувало. Згадувати пережите – це те саме, що гортати цікаву книжку, яку вже неодноразово перечитував.
Народився Євдоким Марущак у далекому вже 1925 році. Зростав він у сім’ї разом із братами Іваном і Володимиром. Після закінчення школи працював у колгоспі на різних роботах. У 1944 році був призваний до лав Радянської Армії. Служив у піхоті в Костромській області. Його полк мали відправити на фронт, але, на щастя, війна закінчилася, і військову частину розформували. Євдоким Данилович потрапив на Балтійський флот, закінчив школу мінерів і шість років служив на кораблях.
У рідну Бирлівку змужнілий хлопець повернувся аж у 1951 році. Парубкував недовго й незабаром одружився на Килині Поворозник, з якою в мирі і злагоді прожили понад шістдесят років, виростили двох дітей – дочку Ніну і сина Пантелеймона. На жаль, торік дружини Євдокима Марущака не стало. Однак він самотнім не залишився – нині його доглядає онучка Олена Петрівна Шарко, яка працює в Бирлівській школі заступником директора з навчально-виховної роботи.
Євдоким Данилович усе життя сумлінно трудився, він нагороджений багатьма орденами та медалями. Ветеран тішиться дев’ятьма онуками, дванадцятьма правнуками, його шанують односельці.
Любов УМАНСЬКА, директор Бирлівського сільського будинку культури.
