Щоб усім їм була гарантована надалі престижна робота, яка б відповідала їхнім професіям, а відтак і заробітна плата.
Щодо професій своїх дітей, то з ними визначилися давно.
Василь Іванович пригадав, як йому довелося у свій час писати, навчаючись грамоті, на мішках з-під цементу. Але це дало тоді результати. Закінчивши технікум механізації, працював у МТС, колгоспах, цукровому заводі. Дружина, з якою прожили у парі з 1958 року, теж завжди була при ділі. Тож враховуючи власний життєвий досвід, зробили все можливе, щоб і усі їхні діти здобули вищу освіту. Тепер ще більшою радістю для них є те, що й онуки її здобудуть, хто ще не здобув. Хіба, наприклад, можуть не радіти, як один із їхніх онуків, Павлик, навчаючись іще в університеті імені Шевченка, не раз виборював призові місця на престижних олімпіадах з права, а нещодавно і у масштабі всієї України.
Одним словом, як задавали тон ветерани, так його і задають. Молодшим за віком інколи не вистачає часу, щоб відвідати навіть виборчу дільницю.
А щодо зміни ветеранам, то вона все-таки зростає гідною.
