Про що розповіла дружина воїна

  • Подобається0Не подобається
  • 18 Червня 2016, 09:00

Знаю Тетяну Миколаївну Паламарчук з дитячих літ, мав нагоду в шкільні роки викладати в неї історію та правознавство, а нині вона вчитель української мови та літератури Бершадської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1. Коли її чоловіка Руслана мобілізували в АТО, бачив, як вона хвилювалася за нього, намагався підтримати словом, переконував, що все буде добре.

Після повернення зі служби чоловіка поставив їй кілька запитань: як вона сприйняла війну, що відчувала, коли чоловіка мобілізували на службу та під час повернення його додому?

– Слово «війна» в мене асоціювалося з чимось далеким і неприйнятним у ХХІ сторіччі. Не могла навіть уявити, що я і мої ровесники зіткнуться з такою проблемою.

Як і кожна дівчина, мріяла про жіноче щастя. Після закінчення Бершадської школи №1 стала студенткою Уманського педуніверситету.

Здобувши фах учителя та викладача філології, почала працювати в своїй рідній школі. Вдало вийшла заміж, народила сина. Все нібито добре. Проживаємо разом із батьками мого чоловіка. На роботу мене чоловік підвозив власним автомобілем, а сам їхав на молочноконсервний завод, де працював машиністом аміачних холодильних установок. Що ще потрібно жінці?

Ніщо не віщувало тих випробувань, які довелося мені перенести.

Початок воєнних дій на Сході України, напевно, мало кого залишив байдужим.

Чоловіки сприйняли це посвоєму: більша частина готова стати на захист своєї Вітчизни, але були й такі, що намагалися уникнути призову – виїжджали до родичів чи знайомих у Росію, Польщу або просто не з’являлися на призовний пункт райвійськкомату. Мені важко пояснити мотивацію дій останніх.

Можливо, непослідовність дій керівництва держави й спонукала до цього. Адже війну не було оголошено, відповідно, і призов не обов’я зковий.

Для мене початок АТО став великим випробуванням. З перших днів війни на душі було неспокійно, не могла ночами спати, а вдень тільки в роботі з дітьми трохи стихав душевний біль. Я не могла зрозуміти, як буду жити, коли піде на війну чоловік, адже у нас ще малий син, батьки чоловіка часто хворіють. Як кожна сільська сім’я, маємо город і господарство.

Але не стільки лякали побутові труднощі, як те, що буде з чоловіком на війні, чи залишиться він живим і здоровим.

Після дзвінка з військового комісаріату в грудях у мене все похололо, не могла ні дихнути, ні слова сказати.

Тільки й почула, як чоловік відповів у телефон: «Готовий!». Я не пам’ятаю, що він ще говорив, бо вмить підкосило ноги, присіла на диван, зрозуміла одне: тепер і мого Руслана призивають на службу. Зібрала чисту білизну, склала продукти, адже попередили з військкомату, щоб узяв з собою їжу на дві доби.

Важко мені було заспокоїтися, сльози витирала крадькома, щоб не бачили рідні.

Вмить у пам’яті постали картини з художніх творів та кінофільмів про Другу світову війну, коли жінки проводжали чоловіків на фронт. Ось прийшла черга свого відправляти. На якусь мить промайнула думка, що все це мені наснилося. А тут до хати забіг синочок, а за ним увійшли свекор зі свекрухою.

Зрозуміла, що це не сон.

Спробувала заспокоїтися й підготувати їх до неприємної новини. Що їм говорила, – не пам’ятаю, переконувала, що Руслан їде в Житомир, де буде проходити службу водієм. Але це батьків не заспокоїло. У них піднявся артеріальний тиск, довелося дати їм ліки. Проводи були короткими. За українським звичаєм, перед дорогою присіли, до військкомату під’їхали своєю автомашиною. Біля призовного пункту вже стояли чоловіки, а потім новобранців закликали до приміщення. У військовому комісаріаті владнали паперові формальності. Короткі напутні слова військового комісара, прощання з рідними, посадка в автобус – і все. Чоловік став мені непідвладним.

Через сепаратистські амбіції окремих керівників десятки тисяч чоловіків залишили сім’ї й вирушили на захист цілісності держави. Все нібито правильно, але хто довів країну до стану війни, навіщо нам тоді служба безпеки, політики, дипломати, які не попередили все це? Думаю, що історики розставлять крапки над «і»: хто розграбував і знищив армію, хто зрадив інтереси держави?

Але для всіх жінок, чиї чоловіки є учасниками АТО, найголовніше, щоб вони живими і здоровими повернулися додому. Але цього ніхто не гарантує.

У мене було таке відчуття, нібито і мене призвали на службу, тільки ми служимо з чоловіком у різних військових частинах. Правда, зі мною поруч син, свекор, свекруха, мама, інші родичі.

Син щоденно запитував мене, де тато, чому він не приходить додому. Не знала, що йому відповісти, говорила, що служить в армії, а ми маємо його чекати. Хата перетворилася в пустку. По телевізору щоденно стежила за перебігом подій на фронті.

Вдивлялася в постать кожного військового, а чи не наш це Руслан? Особливо було важко, коли чоловік не телефонував. Тоді в голову закрадалися жахливі думки. Не пам’ятаю, чи хоч одну ніч спала спокійно, від сліз подушка не висихала. Щоденно з молитвою зверталася до Бога, щоб уберіг мого чоловіка. У церкві наймала службу за його здоров’я та інших українських бійців, клала свічки святим угодникам, охоронцям нашого війська.

Кожен телефонний дзвінок від чоловіка був, як блага вість. Хіба мені багато потрібно? Всього-на-всього почути голос чоловіка й переконатися, що з ним усе гаразд. На жаль, такі дзвінки були короткими. Про що я тільки не думала. Виявляється, що військовим обмежували тривалість телефонних розмов, оскільки ворог міг зафіксувати позиції наших бійців і обстріляти їх, це могло коштувати життя не одному бійцю. Як в армії солдати строкової служби в календарику закреслюють день, який прослужили, так і я рахувала, скільки ще залишилося чекати до повернення чоловіка додому. Такого довгого року, як цей, я не пам’ятаю у своєму житті, а ще довшими виявилися години напередодні повернення Руслана.

Пізніше дізналася, що жіноча інтуїція не підвела, адже позиції, на яких був мій чоловік, часто обстрілювалися.

Ворог не дотримувався Мінських угод про припинення вогню, а нашим військовим категорично заборонено відповідати на постріли противника. Серед наших бійців були втрати.

Майже 14 місяців чоловік служив, а для мене це здалося вічністю. Коли почула в телефонній розмові про можливу його демобілізацію, то не могла дочекатися цього дня. З роботи відпросилася й з сином поїхала до Умані зустрічати чоловіка й батька з війни. Виїхали зарання, довелося ще довго чекати автобуса, в якому він їхав. Син вибігав назустріч кожному автобусу й запитував мене, чи не в ньому приїхав батько. Хвилювалася і я, чи не надійде команда про відміну демобілізації, але автобус із військовими прийшов за графіком. Описати зустріч важко, адже сльози радості душили, а син притулився до батька і не відпускав його з обіймів. Для молодшого Паламарчука це був найщасливіший день, адже батько повернувся з війни живим.

Промайнуло майже два місяці після демобілізації чоловіка, а мені здається, що він ще на війні. Уві сні Руслан веде свій автомобіль через мінне поле, намагається уникнути вибухів мін і снарядів. А вдень він мовчазний, на цю тему говорить неохоче.

Дається ще взнаки й те, що чоловік до призову мав роботу, а за час його служби молочноконсервний завод закрили, колишнього працівника викинули на вулицю.

Тепер він нікому непотрібний, а за що ж тоді воював?

Проте для нашої сім’ї найголовніше те, що Руслан повернувся живим додому, а все інше – другорядне. Він роботящий, сидіти без роботи не буде. Будемо сподіватися, що скоро настане мир, а всі інші проблеми вирішаться самі по собі.

Думаю, що ця ситуація є типовою для кожної жінки, в якої призвали чоловіка, сина чи брата.

Повертайтеся додому живими і здоровими, захисники Української держави! Пам’ятайте, що ви потрібні насамперед своїм рідним і близьким.

Матеріал до друку підготував Григорій ПОГОНЧИК.


Дивіться також в розділі  Персоналії
» 16.06.2018 Людмила Володимирівна Колесник – лікар загальної практики – сімейної медицини Бершадської амбулаторії ЗПСМ. Працює на цій відповідальній посаді з 2008 року.
» 16.06.2018 Досвідчений лікар і мудрий колега Оксана Богданівна Шелест народилася та виросла у родині медиків, тому і не дивно, що і професію обрала відповідну.
» 08.04.2018 Марко Іванович Грищук народився у квітні 1943 року в П’ятківці, в сім’ї хліборобів. Коли йому було півтора року, батько пішов на війну, і вихованням сина займалася мати.
» 07.04.2018 Наполегливий, працьовитий, відповідальний, організований – цими та багатьма іншими позитивними якостями володіє добрий господар, люблячий чоловік і батько, надійний товариш і побратим Ярослав Антонович Фурик. Народився чоловік у квітня 1963 року...
» 25.03.2018 Головне – здоров’я людей
» 25.03.2018 Нелегка йому випала доля…
» 17.03.2018 У праці життя і краса
» 17.03.2018 Добра, ніжна, неповторна
» 08.03.2018 Зелені гектари Анатолія Гуза
» 08.03.2018 Ветеран, працелюб, порадник
Всі статті розділу Персоналії »
Цікаві фото
3 фото   
<b>Естафета визволення на Бершадщині</b><br />Минулої п’ятниці бершадці та делегація Вінницької області зустрічали делегацію з Кіровоградщини для здійснення...
2 фото   
<b>Технології і професіоналізм - запорука успіху</b><br />Звісно, що найкраще ведуться весняно-польові роботи там, де до них готувалися не тільки по завершенню зими, а й...
2 фото   
<b>Небо було його стихією і життям</b><br />Неділя… Трійця… Світлий, сонячний день… Віддзвонили дзвони... Тиша… Щебет пташок, мир та спокій у природі, легко та...
7 фото   
<b>Запалення газу в Шумилові</b><br />2 лютого 2011 року у с Шумилів Бершадського району перебував голова Вінницької облдержадміністрації М.Джига.
Всі фотогалереї »
Ми - пам’ятаємо - «Книга Пам’яті України» / Яланець
Чорненький Василь Ксенофонтович (1922) 1922 р., українець, селянин. Мобілізований в 1944 р. Рядовий. Помер від ран 22.01.45. Похов. с. Малишинек, Лодзінське в-во, Польща.

З історії Бершаді
Успішне завершення відбудови та дальшого розвитку народного господарства трудящі Бершаді відзначили новими трудовими досягненнями. Великий обсяг капітальних робіт здійснено на спиртовому заводі, внаслідок чого підприємство перетворилося на комбінат. Крім спирту, тут почали виробляти кормові дріжджі й пиво. Під час реконструкції багато творчої видумки виявили кваліфіковані робітники —... Читати далі »



Останні новини
Може бути цікаво

Про що розповіла дружина воїна - Бершадь в персоналіях - www.bershad.ua
Користувачі OnLine: 
Бершадщина  | Форуми  | Сторінками історії  | Літературна Бершадь  | Фотогалереї  | Новини  | Довідники  | Визначні місця  | У нас в гостях!  | Прогноз погоди в Бершаді  | Телефонні довідники
  • Продається будинок с. Чернятка. 35 соток, з усіма прибудовами: криниця, погріб, літня кухня з газом, будинок та времянка з газовим опаленням. Гарне місце. Ціни 3200 договірна.
    Продається будинок с. Чернятка. 35 соток, з усіма прибудовами: криниця, погріб, літня кухня з газом, будинок та времянка з газовим опаленням. Гарне місце. Ціни 3200 договірна.
    18.05.2020(063) 431-41-18
  • . Продам квартиру в місті Ірпінь, Київська область. 37 метрів, 16 000 у.о
    . Продам квартиру в місті Ірпінь, Київська область. 37 метрів, 16 000 у.о
    13.04.2020(067) 225-27-18
  • . Продаж одягу з Європи: Секонд хенд та нове.
    . Продаж одягу з Європи: Секонд хенд та нове.
    08.04.2020(096) 095-84-08
  • ДОСТАВКА:ОТСЕВА,ПІСКА,ЩЕБНЯ,,та інших вантажів до 8т.
    ДОСТАВКА:ОТСЕВА,ПІСКА,ЩЕБНЯ,,та інших вантажів до 8т.
    16.03.2020(098) 908-43-57
  • Продається тілна корова с.Бирлівка ціна договірна. тел 0960726720
    Продається тілна корова с.Бирлівка ціна договірна. тел 0960726720
    27.01.2020(068) 041-74-83
  • Продается дом с участком.(цена договорная) по адресу Виницька обл., Бершадськый р-н., с. Шляхова, вул. Дружбы 14.С общей площадью участка 25 соток
    Продается дом с участком.(цена договорная) по адресу Виницька обл., Бершадськый р-н., с. Шляхова, вул. Дружбы 14.С общей площадью участка 25 соток
    26.08.2019(097) 487-43-42
Всі оголошення Розмістити оголошення