Ім’я джулинчанина Федора Танасієнка назавжди ввійшло в історію розвитку ефірноолійної галузі колишнього Радянського Союзу та України.
Він пройшов шлях від лаборанта дослідної станції до завідуючого відділом технології переробки ефірноолійних культур провідного інституту. Кандидат технічних наук. Автор чотирьох винаходів (створив безперервнодіючі апарати для переробки зернових і квітково-трав’янистої сировини). Всього у нього 10 патентів. Опублікував 121 науково-дослідну роботу, в т.ч. 5 книг. Зокрема, монографія «Ефірні олії, їх зміст і склад у рослинах» – незамінний посібник для студентів, наукових працівників, інженерів і біохіміків. Ф.С. Танасієнко нагороджений орденом «Знак Пошани», кількома медалями.
Федір Семенович розпочинав свій творчий шлях (усього мав 62 роки науково-практичної, громадської роботи!), коли після закінчення хімікофармацевтичного інституту став працювати на Лубенській дослідній станції лікарських та ароматичних рослин.
Перша його праця «Негативний вплив на якість олії м’яти її суцвіття» засвідчила: в науці засвітилося нове ім’я!
Відтак Ф.С. Танасієнко пов’я - зав своє життя з трояндами, лавандою, шавлією, любист - ком, кропом, кишнецем... До речі, про кишнець, або кинзу, яку в народі називають коляндрою. Так ось, наш земляк вивчав цю рослину аж 23 роки! По ній у 1962-му захистив кандидатську дисертацію.
Мабуть, не всі знають, що із кишнецевої ефірної олії на синтетичних заводах одержують для косметичних, парфумерних, харчових, миловарних підприємств, а також для побутової хімічної промисловості 12 духмяних речовин із запахом лимона, апельсина, фіалки, троянди та інших.
Біологічною особливістю плодів коляндри є те, що вони водночас містять від 17 до 24 відсотків жирної олії.
Виявляється, то дуже цікаво – мати справу з чарівними рослинами. Ось чому колишній джулинчанин разом із дружиною Ніною Никифорівною присвятили зеленому дивосвіту все трудове життя.
Вони вивчали, досліджували і впроваджували, зокрема, в яких умовах рослини найбільше синтезують ефірної олії – концентрату ароматів.
А пахощі (мова квітів) однаково зрозумілі людям на всіх континентах.
Федір Танасієнко був учасником трьох конгресів, які проходили в США. Наприклад, у 1974 році в місті СанФранциско після офіційної зустрічі радянська делегація їздила на захід країни, де тисячі фермерів вирощують холодну м’яту. Не під вікнами, а на багатогектарних полях. То – суттєві джерела доходів тамтешніх жителів.
Колишній подолянин з великим успіхом виступав із доповідями, обмінювався досвідом роботи на конгресах, симпозіумах, присвячених парфумерно-косметичному виробництву, у Болгарії, колишньому СРСР.
Працелюбним, енергійним, життєрадісним – таким його запам’ятали колеги у Всесоюзному науково-дослідному інституті олійних і ефірних культур, де керував лабораторією технології. Далі – в Криму, на посаді завідуючого відділом технології переробки ефірноолійної сировини (після реорганізації філіал на пів - острові став Всесоюзним інститутом).
Вийшовши на заслуженийвідпочинок у 1980 році, Федір Семенович продовжував безоплатно працювати до самої смерті (1994 р.). І на пенсії він разом із дружиною організував в інституті музей ефірноолійної галузі. Його відвідують не лише школярі, студенти, але й спеціалісти, представники владних структур м. Сімферополя, гості з-за кордону. На подвір’ї інституту родина Танасієнків створила неповторний колекційний розсадник ефірноолійних і лікарських рослин. Зацікавивши наукових працівників, подружжя ентузіастів написало два довідники з бібліографії ефірноолійних культур і ефірних масел.
– Федір Семенович постійно пропагував досягнення учених свого інституту, всього науково-виробничого об’єднання «Ефіролія», – розповідає колишній генеральний директор цього колективу М.П. Демченко. – Досвідчений спеціаліст, людина високої культури і широких інтересів, він користувався великою повагою та авторитетом у нашому колективі.
Тут доречно відзначити ще одну грань таланту Ф.С. Танасієнка – любов до слова, журналістики. Публіцистичні статті, проблемні кореспонденції постійно друкувалися на сторінках «Кримської правди», з якою подружився ще у далекому 1934-му.
«... Його, постійного автора, особливо хвилюють міські проблеми – побут, культура, природа, всі наші будні. Щойно шановному Федору Семеновичу виповнилося 85 літ.
Редакція шле ювіляру найщиріші вітання і найтепліші побажання здоров’я і благополуччя».
Так писала «Кримська правда» у серпні 1991 року.
Статті про історію Джулинки, її талановитих і працьовитих людей (наприклад, про родини Усатюків, Івасиків) за підписом Федора Танасієнка із Сімферополя часто друкувалися на сторінках «Бершадського краю». Деякі виступи активного громадського кореспондента публікуються у цій книзі.
Це він розповідав читачам районки про те, як після революції на кількох джулинських сільськогосподарських ланах з’явилися перші снопов’язалки «Мак-корміла» з Америки. Про першого трактора «Фордзон». Не всім відомо: першими комсомольцями в Джулинці були Павло Худяков, Антін Печений, Іван Рибак. Вперше виконком сільської ради очолив адвокат Могилко. Першим керівником сільського народного хору став С.Усатюк. Коли було ухвалено рішення про утворення Джулинського району, його партійну організацію очолив латиш Кростине.
Мало хто з теперішніх джулинчан знає, що першим вчителем їх дідів і бабусь був Борис Павлович Кільчевський, багато учнів якого стали відомими діячами науки, лікарями, спеціалістами народного господарства.
До останніх днів свого прекрасного життя Ф.С. Танасієнко цікавився новинами Джулинки, Бершадщини. Він був і залишився назавжди вірним сином, патріотом, дослідником рідного краю.
За рік, як пішов із життя, Федір Танасієнко з дружиною відвідав рідні місця. Подружжя ще відшукало друзів-ровесників Федора Семеновича. Вони зібралися в одному з чепурних будиночків і довго згадували події їхньої молодості.
Петро МАНІЛЕНКО.
(Із книги «Джулинка всміхається століттям»).
