Коли ходив до школи у рідній Баланівці, готував себе до зовсім іншого, більш спокійного майбутнього. Продовживши навчання в училищі, був уже навіть за крок від того, щоб стати оператором швейного виробництва. Але життя тоді докорінно перекроїло плани, почало розпоряджатися його долею, втручатися в неї за зовсім іншим сценарієм. Планував продовжити навчання у виші, щоб стати педагогом, а став курсантом Рязанського вищого слідчого училища Міністерства внутрішніх справ.
Але виявилося, що і це ще не все. Дуже швидко доля закинула його у Нагорний Карабах. У складі обмеженого контингенту військ довелося воювати і в Афганістані.
По завершенню навчання був слідчим у Тростянецькому районі. Переїхавши на рідну Бершадщину, працював оперативним співробітником відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків, зас - тупником начальника районного відділу тоді ще міліції з громадської безпеки, оперуповноваженим карного розшуку, начальником Бершадського райвідділу міліції.
Непростою була його робота. Варто нагадати, що наш район – один із найбільших в області (і за територією, і за населенням). Та ще й розташована Бершадщина на межі з трьома областями. Нелегкими були його будні, особливо при розкритті складних злочинів. І знову його, тепер уже оперативника, часто водило у безвісті життя, та він, як співається в пісні, вертався на свої пороги. Завжди вмів знайти вихід із найскладнішої ситуації.
Нинішній очільник Бершадського відділу поліції В’ячеслав Лялюцький розповів, що чимало перейняв від Василя Миколайовича.
Однією з основних рис його характеру є те, що він ніколи не залишав колектив наодинці з проблемами. Навіть навпаки, у такі моменти прагнув бути попереду. А ще завжди був справедливим як у ставленні до підлеглих, так і до осіб, які скоїли правопорушення, злочини. Наполегливий керівник ніколи не рахувався з особистим часом. Кажуть, він більше перебував на роботі, ніж вдома, особливо, коли того вимагала ситуація.
Колектив Василя Миколайовича впевнений, що хоч офіційно він у відставці, не може такого бути, щоб не цікавився буднями поліції. Адже розуміє: війна на Сході нашої держави, взагалі життя, як і у роки його роботи, виставляє нові випробування для поліції.
Робота працівника міліції, а тепер поліції, тримається на трьох китах – відданості своїй справі, відвазі при виконанні завдань, відданості колективу, району, народу. Саме життя випробовувало його на міцність і мужність.
Цікаво було поспілкуватися і з дружиною Василя Миколайовича Ларисою Володимирівною, з якою він у парі вже двадцять вісім років. «Траплялося, – зізналася вона, – коли бачилися з ним удома раз на добу, це можна було вважати нормою. А скільки разів перебував на роботі цілодобово!».
Але дружина, як ніхто інший, в усьому намагалася не тільки зрозуміти свого судженого, а й чим тільки могла допомагала. Розуміла, що йому нелегко.
У їхній сім’ї двоє чудових синів, один – школяр, а інший вже працює. Ким вони далі стануть, покаже час. Головним же є те, що обидва такі ж, як і їхній батько, – наполегливі у спорті, взагалі у всьому.
Постійним захопленням Василя Миколайовича є пасіка, якою тепер займається цілодобово. Тільки раніше вона була меншою, бо на неї не вистачало часу.
Чимало можна було б розповісти про ювіляра: добру, чуйну людину. Особисто колись був свідком, як до нього зайшов його однокласник, який опинився у складній життєвій ситуації. Андрущенко допоміг. Причому, за його словами, він приходив до нього не раз, і Василь Миколайович йому допомагав.
А скільки ще можна було розповісти про його трудові і бойові будні! Про те, що були вони насиченими, засвідчують численні бойові і трудові відзнаки.
23 лютого Василь Миколайович відзначає золотий ювілей – 50-річчя від дня народження. Тож з роси і води Вам, ювіляре! Добробуту і злагоди Вам і Вашій сім’ї та здійснення усіх мрій. Труднощі, які не раз доводилося долати в житті, тільки загартували Вас.
Павло КУШПЕЛА.
