Тоді причини його частково мали об’єктивний характер – посуха 1921 року, економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Але найголовнішими чинниками стали скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.
Голод 1932-33 років охопив майже ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили, насамперед, політичні чинники. Тож Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але його просто забрали.
У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 року в Україні організовувалися так звані «зелені ешелони” для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівний матеріал, а й навіть квашені огірки, капусту та помідори, залишаючи людей приреченими на голодну смерть. За розпорядженнями уряду, заборонялася будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося десятьма роками ув’язнення або й навіть розстрілом будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше третини, а по окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-Чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом узятих.
МЗС України повідомляє: важливим кроком на шляху до забезпечення міжнародного визнання Голодомору в Україні як акту геноциду українського народу стала Спільна заява низки країн з нагоди 70-ї річниці Голодомору в Україні 1932-33 рр., розповсюджена як офіційний документ 58-ї сесії ГА ООН у листопаді 2003 року. Спільну заяву, співавторами якої стали 36 країн-членів ООН, підтримали також Австралія, Сербія і Чорногорія та Ізраїль. Завдяки Спільній заяві вперше в історії ООН було визнано не лише факт Голодомору як національної трагедії українського народу, жертвами якого стали від 7 до 10 млн. людей, але й те, що він став наслідком жорстоких дій і політики тоталітарного комуністичного режиму. У заяві засуджуються дії та політика, які призвели до масового голоду та загибелі мільйонів людей. Завдяки цьому документу термін «Голодомор” був закріплений в усіх 6 офіційних мовах ООН. А 1 листопада цього року 34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, до складу якої входять 193 країни, одноголосно прийняла Резолюцію про «Вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні». Генеральна конференція ЮНЕСКО, нагадуючи про Голодомор 1932-33-х років, через який загинули мільйони безвинних українців, висловила впевненість у тому, що ця трагедія, яка була викликана жорстокими діями та політикою тоталітарного сталінського режиму, має стати попередженням сучасним і майбутнім поколінням з метою дотримання демократичних цінностей, прав людини та законності.
Щороку в цей день по всій території України проводяться меморіальні заходи із вшанування жертв Голодомору: покладення квітів до пам’ятників, проведення конференцій, «круглих столів», поминальних панахид. У цьому до нас приєднуються Австрія, Польща, Іран, Єгипет, Греція, Великобританія, Азербайджан, Іспанія, Польща, Литва, США, Угорщина, Франція та багато інших країн світу, висловлюючи співчуття нашому народові у цій національній трагедії, проводячи пам’ятні меморіальні заходи у другій половині листопада. В Росії минулого року жертв українського Голодомору вшанували вперше: в Бібліотеці української літератури в Москві було відкрито книжково-ілюстративну виставку та «круглий стіл» «Голод. Трагедія народів ХХ століття».
Вшанувати пам’ять численних жертв Голодомору на власному прикладі закликає і Президент України: він зустрічається з очевидцями тих подій у різних регіонах нашої країни, контролює встановлення меморіалів та створення інших пам’ятних знаків. Віктор Ющенко каже, що буде добиватися кримінальної відповідальності за невизнання Голодомору геноцидом українського народу і пропонує складати регіональні книги зі спогадами очевидців.
Дивно, але, переглянувши присвячені Голодомору теми Інтернет-форумів, можна помітити, що де в кого така підвищена увага керівництва нашої держави до цього питання викликає подив та навіть неприязнь: мовляв, то було більше 70 років тому, а ми живемо сьогодні, зараз, і є більш важливі проблеми, що потребують нагального вирішення. Так, звісно, ми живемо десятиліття потому, але трагедія Голодомору – це біль всієї української нації, і це як мінімум треба поважати, а максимум – зробити все, щоб таке не повторилося з нашими нащадками.
За матеріалами періодичних видань
(УКРІНФОРМ).
