А під час суцільної колективізації свій млин віддав колгоспові.
Зінаїда Омелянівна дитиною пережила голодомор 1932-1933 років.
Ще зовсім юною вийшла заміж за дільничного міліціонера Данила Гончара, який з початком війни потрапив у сумнозвісну «Уманську яму».
Звідти втік, примкнув до підпільної групи Корнія Бойчука. Був розстріляний карателями за тиждень до визволення нашого краю.
Зінаїда Омелянівна активно сприяла партизанам і підпільникам, виконувала різні доручення, переховувала зброю, засоби зв’язку, а також випікала для народних месників хліб, прала білизну. У найстрашніші роки окупації врятувала від вірної смерті єврейську дівчину.
Після війни вийшла заміж, виростила трьох дітей, згодом з’явилося чотири внуки, три правнуки. Дочекалася навіть одного праправнука. Багато років працювала в буряківничій ланці, кухарем на фермі, не цуралася ніякої роботи.
Мужня жінка була відзначена п’ятьма медалями, орденом «За мужність».
Пам’ять про неї збережеться не тільки в серцях рідних, а й усіх, хто її знав, жив поруч і працював з нею.
