Вона прожила, залишивши гарний слід по собі у серцях тих, хто її знав. Уродженка села Вовчок, була відмінницею у навчанні: з похвальним листом закінчила 8-річку в рідному населеному пункті, із золотою медаллю – Ольгопільську школу, з відзнакою – Уманське педучилище. Після здобуття вищої освіти в Уманському педінституті імені П. Тичини рік працювала в Тернівській школі на Черкащині, потім переїхала ближче додому і 9 років навчала математики та інформатики дітей у с. Флориному, аж поки Олену Василівну не запросили викладати у Бершадському медичному коледжі, де вона пропрацювала понад 34 роки.
Вимоглива до себе, до колег і студентів, вона була гарним організатором, активною, ініціативною, жила у постійному пошуці нових методик навчання, ідей, професійного самовдосконалення, головне прагнення – щоб її діти були освіченими. А вони любили Олену Василівну – чого тільки варте, що на день учителя до неї зліталися вітання від тих, кого колись навчала, з усіх куточків України та території колишнього СРСР. Колеги відзначали, що заняття вона проводила на високому методичниму та професійному рівні.
І водночас Олена Василівна відмінно справлялася з ролю жінки вдома. Ласкава, любляча, ніжна, турботлива, уважна – саме такою вона була для рідних і близьких. Завжди вона старалася до всього ставитися з розумінням, уміла дати хорошу пораду, розрадити, підказати і прислухалася до того, що радили їй. Любила чоловіка, сина і доньку, внуків. Збирала родину та друзів у своєму затишному домі і пригощала приготованими із задоволенням стравами, яких навчила Олену Василівну ще її мама.
Такою усміхненою, доброзичливою, сонячною запам’ятають її всі.
Спочивайте з миром, Олено Василівно, Ваш світлий образ назавжди залишиться у пам’яті людей, чиї серця Ви наповнювали теплом і любов’ю.
