Батьки – невтомні працелюби – вчили дітей з дитинства працювати біля землі-матінки. У сім років Михайло пішов до школи. Недовгою була його наука. У 1934 році закінчив 4 класи. Важкими були ті роки: голод, холод, безгрошів’я. Підліток разом із батьками пішов працювати у колгосп. Згодом, разом із іншими комсомольцями, поїхав на Кавказ будувати залізницю.
Там і застала його війна, із перших днів якої зазнав важких випробувань. Уперше пішов у бій разом із побратимами у Ростові-на-Дону. Бійці хоробро захищалися, їм вдалося відбити велике угрупування фашистів. Потім військову частину переправили до Кенігсбергу. Гарна погода була того дня, але це гарне місто було досить похмурим.
Озвірілі фашисти знову готували атаку на місто. Командир наказав чотирьом молодим солдатам Аргатюку, Бочкарьову, Лук’янову, Пашиному захищати висоту у передмісті, не допустити ворога у Кенігсберг.
Старанно готувалися хоробрі солдати виконати дуже відповідальне завдання. І ось, ніби чорна хмара, посунулась на воїнів ціла рота фашистів.
Справжнє пекло – вибухали снаряди, розривалися гранати, постійні кулеметні черги.
Мужні захисники оборонялися завзято – ворожу атаку було відбито. За участь у такій відповідальній операції їх було нагороджено орденами Червоної Зірки. Про такий героїчний подвиг писали фронтові газети.
Воював Михайло Аргатюк аж до щасливого дня Перемоги. Виконав чимало важливих і відповідальних завдань. За мужність і героїзм нагороджений різними бойовими відзнаками. Додому пощастило повернутися живим і здоровим.
У післявоєнний період працював у колгоспі рідної Шляхової. Любив техніку. Був відповідальним, старанним трактористом, комбайнером. Користувався авторитетом і шаною серед односельців та правління колгоспу. Мав нагороди та премії.
Дружина Марія також працювала в колгоспі. Родина, друзі були щастям для цього мудрого, доброзичливого чоловіка-працелюба і хороброго воїна. Дітей у сім’ї не було.
Доглядала та турбувалася про Михайла Івановича і його дружину племінниця Юлія Макарчук зі своєю сім’єю.
Людяності, доброти у цієї милої і працелюбної жінки вистачало на всіх.
Михайло Аргатюк уже відійшов у вічність. Щедра відвойована рідна земля береже вічний спокій працелюба і хороброго воїна.
Згадуємо всіх ветеранів постійно. Пам’ятники, могили, вінки – потрібні не мертвим, вони потрібні живим. Щоб знати і завжди пам’ятати, особливо у наш час, такий важкий і хвилюючий для нашої незалежної неньки-України.
Вікторія ГОНЧАР, дитина війни, громадський кореспондент, ветеран педагогічної праці, с. Шляхова.
