Лише кілька років подарувала йому доля життя у цьому чудовому селі, а він його щиро полюбив і вважав рідним. Приїхали сюди з Вікторією зі столиці, де перебували на заробітках і де познайомилися. У липні 2015 року був мобілізований і пішов служити без вагань.
…Вони були ще зовсім молоді, мали так багато надій і сподівань на майбутнє. Та все це перекреслила підла ворожа куля. А було ж йому тільки двадцять вісім… Ще б жити і жити, перейматися не тільки труднощами, а й радістю від родини, дітей, друзів.
Іванка БАН, санінструктор 44-ої бригади, в якій проходив підготовку Юрій, м. Тернопіль: – Він був дуже щирим і відкритим, з ним було легко і цікаво спілкуватися. Охоче розповідав про родину, дітей. Радів, що Бог послав йому хорошу дружину. Останній раз ми з ним спілкувалися по телефону у День Збройних сил України, привітали одне одного зі святом. А потім він пішов у наряд… І це були його останні кроки.
Кроки у вічність.
