Нам потрібні вибори. З кожними виборами народ стає все досвідченішим і досвідченішим. Менше довіряє популізму. І політиків кожні вибори змушують бути більш прагматичними.
Завдяки вільним виборам ми всі стаємо вільнішими і більш демократичними.
Демократія – це сила. Це контроль суспільства за владою. А доки люди спостерігають за безвідповідальною владою, вони не вірять, що можна щось змінити. Але іншого виходу в нас немає. Систему потрібно зламати. А зробити це може лише новий самостійний і відповідальний лідер.
– Чому Ви вирішили йти на вибори?
– Я прийняв це рішення, коли побачив, як влада реагує на кризу. Вона абсолютно не консолідована, президент з прем’єром воюють за повноваження, в парламенті нема більшості, опозиція деструктивна, Національний банк і Кабінет Міністрів, які повинні бути одним цілим, діють, як базарні баби на одеському привозі. Чого очікувати від них? Як професійний керівник, я точно знаю, що якщо люди не справляються з завданням, їх потрібно міняти. Це перша причина.
Друга. Я добре розумію, що таке криза і що в цей період необхідно робити. А коли ти розумієш логіку кризи, як вона переходить з однієї фази в іншу, то можеш запропонувати превентивні заходи. Криза завжди починається в фінансовому секторі. Банки вилучають засоби з реального сектору економіки і перестають його кредитувати. Криза фінансова переходить у виробничу. Підприємства позбавляються оборотних засобів. Їм нема за що закупити сировину і немає де позичити гроші на їх поповнення. Виробнича криза в свою чергу переходить в бюджетну. Підприємства не платять податки – біднішає скарбниця. Закриваються соціальні, оборотні, інвестиційні та інші програми. Бюджетна криза відразу ж відгукується політичною. А в нас все ще гірше. В Україні економічна криза відразу наклалась на кризу політичну. Тому Україна більше за інших і постраждала від світової кризи. Влада не в стані ефективно виконувати свої функції. В результаті національна економіка на межі банкрутства. Я знаю, які заходи потрібно зробити – крок за кроком, подетально, щоб вибратися з прірви.
– Ваші перші дії на посаді президента? З чого розпочнете?
– З побудови ефективної моделі влади, якщо хочете – антикризової моделі.
Країні потрібен сильний президент, який буде контролювати силові відомства, формувати уряд, мати стійку більшість в парламенті. Через цю більшість доведеться проводити реформи, в тому числі й непопулярні.
Тому буду вимагати від парламенту внесення змін до Конституції. Що я маю на увазі, говорячи про ефективну модель влади?
Україні потрібна президентськаформа правління.
Буду переконувати в цьому депутатів. Нам потрібно нарешті консолідувати владу.
Якщо ні, буду шукати інші шляхи. Піду на референдум.
Я переконаний, що країна може дуже скоро розвиватися. В нас все готове до розвитку, не вистачає елементарної політичної волі, професійної і відповідальної влади.
– Як ставитесь до позбавлення депутатів Ради статусу недоторканості?
– Я б не особливо займався популізмом – недоторканість повинна бути, щоб депутат відчував себе справді незалежним. Адже йому часто доводиться вступати в жорсткі конфлікти з владою, коли він захищає інтереси виборців.
Чиновники можуть відповісти адміністративним тиском – залучити прокуратуру, суд, міліцію. От від такого тиску потрібно захистити депутата. Його все-таки вибрав народ, а не чиновники.
Але я за те, щоб статус недоторканості не заважав арештовувати депутата у випадках дійсних порушень. Нещодавно депутат вбив людину, але недоторканість не дозволила його арештувати по гарячих слідах, а коли Верховна Рада дала дозвіл на арешт, він просто зник. Така привілегія явно зайва.
– Як нам вибудовувати економічні відносини з Росією? Вони зараз впали, здається, нижче нікуди. Ви розраховуєте на економічну підтримку «великого сусіда»?
– Я не вірю в дружні відносини в економіці. Їх просто не буває в природі. В Росії свої пенсіонери, свої діти, інваліди, багатодітні, військові. І російський уряд повинен допомагати в першу чергу їм. Тому я за те, щоб вибудувати з Росією здорові прагматичні відносини. Без непотрібних емоцій, які ми собі деколи дозволяємо. Просто якийсь комплекс неповноцінності виник у деяких політиків у ставленні до Росії.
П’ять років будь-яка тема у відношеннях роздувається до планетарного масштабу. Може, це робиться в інтересах України?
Але ж у нас основний товарообмін саме з Росією і країнами СНД. Як можна не пам’ятати, що це 35% українського експорту? А забувати, що 45% імпорту, перш за все енергетичного, – з Росії? Дозволити собі погані відносини з сусідом – це неприйнятна розкіш.
