Чарує співом «Надбужанка»

Дні репетицій для Надії Йосипівни Володарської, Віри Анатоліївни Синявської, Зої Яківни Гавашко очікувані, бажані, бо приносять насолоду, задоволення.

На сцені 12 трудівниць, у яких пісня і труд поруч ідуть. У кожної – Божа іскра, багато-багато душевного золота-срібла і велике бажання служити громаді своєю творчістю. Не уявляє собі життя без пісні Людмила Олексіївна Кравченко – староста колективу, весела, життєрадісна, бо допомагає долати незгоди і печалі її задушевна подруга-пісня, яку перейняла від рідного дідуся. Старенький співав усюди і завжди, бо дбав про славу України, записував хімічним олівцем на клаптиках паперу пісні і ховав за образами. Людмила зберегла ці перли, гордиться ними і береже, як пам'ять про рідних, близьких людей.

А ще пенсіонерка вишиває рушники, сорочки, оздоблює костюми, шиє головні убори, куховарить на весіллях, різних оказіях. Її люблять, їй дякують, довіряють, бо вона добродійна, щира людина, невтомна трудівниця.

А скільки творчого добра у Надії Григорівни Івасик! 15 ікон, вишитих хрестом, рушників не перерахувати, серветок, картин. Цієї руко - творної краси вистачило б на кімнату-музей.

Вона звикла до праці змалку. У 15 років пішла у колгосп. Хотіла переробити всю роботу.

Працювала на фермі взимку, а весною трудилась на полі. Прозаїчна, далеко не романтична праця завжди супроводжувалась ліричною піснею. Невсипуща рукодільниця захоплюється квітами – вирощує хризантеми, троянди. В її садибі, як у віночку. Перехожі милуються дивоцвітами, різнобарв’ям жоржин, яких вона величає принцесами, королевами, царівнами, красунями. Краса, створена самовідданою працею, окрилює жінку, надихає на творчість, спів. А співає Григорівна серцем, бо пісня стала для неї посестрою.

Людмила Іванівна Головко понад усе в житті цінує мамину пісню, яку обожнює, з якою ніколи не розлучається. Колишня медсестра впевнена в тому, що пісня і праця – великі дві сили, вони єдині, нероздільні і роблять з людиною дива, розкривають таланти, надихають на героїчні вчинки. Дуже любить Іванівна поратись по господарству, доглядає бджіл, пригощає натуральним медом сусідів, друзів.

У полі, на току пісня колишніх колгоспниць Ганни Олексіївни Микитюк, Наталії Богданівни Григоренко, Надії Борисівни Невеличко лунала дзвінкоголосо, бадьоро. Щоб будні не були сірими, одноманітними, щоб життя було змістовним, цікавим, вони відвідують заняття ансамблю, збирають фольклор. Надія Борисівна славиться в творчому колективі своїм підголоском, який вливається, вплітається в спів жінок. Алла Василівна Рєзнік працювала медсестрою в лікарні. До неї завжди звертались по допомогу. І тепер вона не покидає своєї улюбленої справи. Василівна – усміхнена, симпатична, чарівна – іде назустріч хворим, вселяє оптимізм, дає корисні поради.

39 років педагогічного стажу за плечима у виховательки Фаїни Пахомівни Артоуз. Великий стаж аматорської діяльності і в «Надбужанці».

Наставник шкільної молоді ставила за мету прищепити підростаючому поколінню любов до пісні, її краси, її милозвучності.

Берегиня Валентина Федорівна Цюпа закохана у пісню. Вона знає силу-силенну народних шедеврів, бо пісня для неї – це магічна сила, це оберіг, це одухотворення.

З 1972 року співає «Надбужанка». Мінялись учасниці, репертуар, керівники, та незмінною є ціль колективу: співати по-народному, збагачувати репертуар нечутими в нашій місцевості піснями, домогтись високої культури співу. Ця мета увінчалась вагомими здобутками.

Недавно у П’ятківці проходив огляд-конкурс колективів художньої самодіяльності, де «Надбужанці» присвоєно звання «народного». У цьому велика заслуга художнього керівника колективу Олега Олександровича Мазура. Наполегливість, досвід, талант, уміння – ось складові успіху. Він став майстром, віртуозом у царстві музики. Подвижник, просвітитель, пропагандист, директор будинку культури, заслужив повагу, шану і визнання людей, досяг вершин творчості в мистецтві. Секретами баяніст ділиться з учнями музичної школи, бо любить дітей, любить прекрасне і розкриває світ мистецтва. Особливим є ставлення шкільної молоді до маестро, цілованого Богом.

«Надбужанка» має вірного друга, надійного спонсора і щирого вболівальника. Це сільський голова Петро Васильович Швець, доступна, уважна, авторитетна людина, яка з повагою і розумінням ставиться до односельчан.

Він дбає, щоб будинок культури був осередком, центром , вогнищем культурного життя громади, сприяє тим, хто потребує допомоги, підтримки, захисту. Петро Васильович піклується про те, щоб дівчата (так він люб’язно називає надбужанок) мали нові, модні, сучасні костюми, головні убори, забезпечує транспортом для поїздок колективу на конкурси, огляди, фестивалі. Сільський голова всім іде назустріч, бо знає істину: «Спіши робити людям добро, і воно повернеться тобі сторицею».

Не зітреться штормами, не загубиться в пітьмі століть, не загине наша пісня, якщо є такі жінки-патріотки, берегині, які дбають про розквіт духовності. Такими благородними, справжніми людьми горджусь, пишаюсь. Низько вклоняюсь їм, бо для них, як і для мене, духовні цінності – найвищі, найдорожчі.

Тамара МОРУС. с. Джулинка