Та для багатьох колишніх воїнів-афганців війна не закінчилася і досі. Всі, хто пройшов її горнило, не можуть забути ні жорстоких боїв, ні втрат бойових побратимів, ні жахітливого подиху смерті, яка чатувала на кожному кроці. Від часу виведення радянських військ з Афганістану минає вже дев’ятнадцять років. А за цей час із життя з тих чи інших причин пішли понад двадцять наших земляків. І в основному це так чи інакше пов’язано з «афганським синдромом». Люди в мирний час гинули не тільки від хвороб чи нещасних випадків, а й добровільно йшли із життя, не зумівши вписатися у реалії сучасності. Свого часу війна різко змінила їхні погляди. Загострилося почуття справедливості, взаємовиручки, дружби. А те, з чим довелося зіткнутися після звільнення в запас, контрастувало з цим. Як змиритися з підлістю, байдужістю, лицемірством, цинізмом (не один із колишніх воїнів-інтернаціоналістів чув: «Я вас в Афганістан не посилав»). Все це, а ще невміння хитрувати, бути пристосуванцями та багато інших морально-психологічних факторів, нестабільність нинішнього життя, хвороби забирають від нас ще молодих людей.
Про все це ми говорили з головою ради ветеранів Афганістану та інших локальних воєн, депутатом районної ради А.О. Івасиком. Анатолій Олексійович з болем розповідає про колег-афганців, яких не стало останнім часом. Хвороби забрали з життя Михайла Тертуса з Бершаді, Сергія Боднаря з Баланівки, Віталія Близнюка з Шляхової, Олександра Реку з Поташні. Внаслідок нещасних випадків загинули Валерій Бучок з Осіївки, Іван Мороз з Джулинки, Олександр Криворука з Війтівки, Григорій Хворостяний з Берізок. На перший погляд, здається, що, скажімо, ДТП не мають жодного стосунку до того, які люди в них гинуть, але чомусь відсоток «афганців» тут дуже високий. А чому добровільно і нібито без усяких причин пішов із життя Василь Качан з Лісничого? Адже працював водієм, про нього відгукувалися як про чудову людину, хорошого працівника. Років десять тому так само зробив крок у небуття Станіслав Самандас з Джулинки… Попередник А.О.Івасика Валерій Щерба розповідав, що один із наших земляків-афганців викинувся з вікна в Санкт-Петербурзі, а інший – повісився після перегляду фільму «Афганець». Один із загиблих написав записку, в якій просив прощення в батьків та рідних, а причину свого вчинку висловив в одному реченні: «Вибачте, не вписався в життя».
Ведучи мову про нинішні проблеми районної організації ветеранів Афганістану, Анатолій Олексійович сказав про те, що останнім часом держава менше приділяє уваги колишнім воїнам-інтернаціоналістам (не тільки афганцям). Ліквідовано відповідний комітет, немає фінансування. В міру можливостей роботі районної організації сприяє місцева влада. Нарешті, в керівника організації буде постійне робоче місце – кабінет, який зараз облаштовується в приміщенні контори «Райагролісу». І сюди завжди зможуть прийти люди, що колись проходили військову службу на території інших держав. Нині вони переймаються всіма тими проблемами, що і всі. Відсутність роботи, особливо на селі, належної оплати відбивається на сім’ях, багато змушені їхати на заробітки. Прагнучи знайти хоч якийсь вихід із ситуації, А.О. Івасик нині шукає можливості для розгортання організацією господарської діяльності різних видів. Однією з гострих проблем залишається питання лікування та оздоровлення людей.
Хоч з кожним роком афганська війна стає далі в часі, проблеми, викликані нею, залишаються актуальними. Бо Афганістан – наш вічний біль. Не забуваймо про це.
Федір ШЕВЧУК.
® ® ®
Рада районної спілки воїнів-інтернаціоналістів повідомляє, що заходи до Дня вшанування учасників бойових дій на територіях інших держав відбудуться 16 лютого 2008 р. біля пам’ятника загиблим у Бершаді. Початок о 10.00 год.
