– Найголовніше для нашої громадської організації – бути поруч з людьми, найуразливішими верствами населення, знати їхні конкретні потреби, намагаючись зменшити людські страждання.
Ми надаємо їм медико-соціальну допомогу на дому, пропагуємо донорство, здоровий спосіб життя, беремо участь у розшуку людей, які зникли безвісти, проводимо благодійні акції. Діємо за національними і регіональними програмами. З цією метою, наприклад, укладаємо угоди про спільну роботу з органами охорони здоров’я, центром зайнятості, відділом освіти та іншими організаціями.
Як будуємо роботу, щоб дійти до кожного підопічного? У нашій організації 5 штатних працівників: керівник та 4 медичних сестри.
При цьому ми не маємо ніякого транспорту, ніякої оргтехніки, живемо за рахунок внесків та пожертв. Працюємо в тісному контакті зі сферою охорони здоров’я, від якої маємо надійну підтримку. Первинні організації Товариства Червоного Хреста у селах очолюють завідувачі амбулаторій загальної практики – сімейної медицини та ФАПів.
Допомагають нам у виконанні статутних завдань головний лікар комунальної установи „Бершадський районний центр первинної медико-санітарної допомоги” Лілія Іванівна Брикуля та головний лікар ЦРЛ Василь Анатолійович Залецький. Призначення для обслуговування хворих вдома наші медичні сестри отримують від сімейних лікарів Бершаді. Уже понад 12 років до роботи з обслуговування одиноких престарілих залучаємо тимчасово безробітних. Особливу увагу приділяємо розвитку волонтерського руху та роботі з молоддю. За участю медичних сестер районної організації створені загони „Милосердя” в медичному коледжі та загін „Турбота” в міській школі №1.
Вони мають постійних підопічних, активно співпрацюють з патронажною службою.
При РО ТЧХ діє банк одягу, пункт прокату, послугами яких користуються малозабезпечені люди. Плануємо створити банк продуктів, прагнемо розширити послуги.
Патронажні сестри РО ТЧХ Інна Моспан, Галина Притула, Юлія Крещик, Людмила Костенюк беруть активну участь у виконанні статутних завдань, численних програм, їм доводиться вирішувати багато соціально-побутових проблем наших підопічних.
Вони також ведуть гуртки з надання першої медичної допомоги, проводять велику роботу в кімнаті медико-соціальної допомоги. Проводять бесіди, різні вікторини, роздають літературу, збирають членські внески та пожертви, організовують рейди з виявлення незаконного використання емблеми Червоного Хреста. Заготовляють овочі на випадок надзвичайних ситуацій, залучаючи молодь до участі в благодійних акціях, зокрема, в акції «5 картоплин». Також працюють над поповненням банку одягу.
Наша організація громадська і живе в основному за рахунок членських внесків і пожертв. Милосердя, як відомо, категорія не стільки матеріальна, скільки моральна. Але тільки одним співчуттям, милосердям не нагріти людину, не одягнути, не нагодувати. Тому наші працівники, постійно стикаючись з болем та стражданнями, наполегливо ходять по організаціях, підприємствах, збираючи внески, натуральну допомогу, агітують бути милосердними, переконують, зацікавлюють. Та, на жаль, не всі керівники відгукуються. Є такі, що знаходять десятки способів, аби не відмовити, але й допомогти не квапляться. Така у нас робота – нам відмовляють по десять разів на день, однак мусимо з усмішкою піти і ще раз з усмішкою повернутися.
Отож, завжди треба бути у формі, не опускати рук, навіть коли серце болить і плаче. Розумієш: не можна зазнати поразки, коли на тебе покладають надію, тобі вірять одинокі самотні люди.
На жаль, в Україні спонсорство та благодійництво не досягло такого рівня, як за кордоном, де люди прагнуть дати і радіють від того.
Прикро, але дехто не усвідомлює, що треба допомагати ближньому. Бо не може бути людина завжди успішною – по-всякому складається доля на різних етапах життя. Приємно відзначити, що нам ніколи не відмовляють приватні підприємці Валентина Шевчук, Борис Охріменко, Олександр Охріменко, Олександр Пітик та інші.
Наша служба милосердя завжди готова прийти на допомогу. Хотілося б, щоб більше уваги приділялося і нашим працівникам. На жаль, наші патронажні медичні сестри досі не прирівняні в пенсійному забезпеченні до колег з державних лікувальних установ, не мають права виходити на пенсію за вислугою років, не отримують надбавок за стаж роботи.
Переконані: соціальна справедливість має бути й до тих, хто тримає на тендітних жіночих плечах важку справу милосердя, таку потрібну усім.
