Розробка базового пенсійного законодавства завершилася з прийняттям Верховною Радою України Законів «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і «Про недержавне пенсійне забезпечення». Саме ці закони задекларували в Україні створення трирівневої системи пенсійного страхування. Проте і нині головною залишається солідарна система пенсійного забезпечення (перший рівень). Вона базується на принципі солідарності поколінь, і саме завдяки їй мільйони громадян нині отримують гарантовані державою пенсії.
Після набуття чинності Закону України «Про загально - обов’язкове державне пенсійне страхування» розміри пенсій виплачуються з урахуванням страхового стажу і заробітної плати, з якої сплачені внески до Пенсійного фонду (страхові внески). Це дало змогу встановлювати розмір залежно від трудового внеску кожної особи – його кількості (стаж) та якості (заробіток).
Законом визначено період, за який враховується заробітна плата для обчислення пенсії. Із часу його прийняття цей період складався з двох обов’язкових частин: 60 календарних місяців роботи поспіль до 1 липня 2000 року – на підставі довідки про заробітну плату і за всі періоди страхового стажу після 1 липня 2000 року – за даними системи персоніфікованого обліку. Така норма була, звичайно, більш справедливою, оскільки заробітна плата враховується за доволі тривалий період (раніше чинним законодавством передбачалося обчислення пенсій із заробітної плати за 12 місяців, 24 останні місяці, 60 місяців роботи), що дає можливість врахувати характер роботи особи чи, інакше кажучи, її внесок.
За таких умов на пенсіонера чи майбутнього пенсіонера покладався обов’язок надавати відповідні довідки про заробітну плату за 60 календарних місяців роботи. Право видавати такі довідки мають підприємства, установи, організації, де працювали свого часу пенсіонери, їхні правонаступники чи архівні установи.
Такий підхід одразу порушував кілька питань: необхідність пенсіонеру розшукувати того, хто таку довідку може видати, зобов’язання органів Пенсійного фонду додатково перевіряти достовірність виданих довідок.
Як свідчить практика, назрів час для змін. Система персоніфікованого обліку містить дані про застрахованих осіб більш як за 10 років, і використання таких даних дасть змогу спростити процес призначення і перерахунку пенсій. Тому з 1 жовтня 2011 року заробіток для визначення розмірів трудових пенсій враховується за даними системи персоніфікованого обліку з 1 липня 2000 року. Це означає, що в переліку документів, необхідних для призначення чи перерахунку пенсій, довідка про заробітну плату вже не фігурує.
А як же бути, коли особа мала хороші заробітки до липня 2000 року і надає довідку? У так званий перехідний період – до 1 січня 2016 року – за умови підтвердження сум у довідці первинними документами і за бажанням особи пенсію можна обчислювати із заробітку, визначеного за період 60 календарних місяців роботи поспіль до 1 липня 2000 року та за всі періоди страхового стажу після 1 липня 2000 року. Водночас, щоб дотриматися мінімального періоду заробітку для обчислення пенсії, передбачено, що довідка про заробіток буде подаватися завжди, якщо за даними системи персоніфікованого обліку період страхового стажу не досягає 60 місяців.
Зрозуміло, що ефективну систему пенсійного забезпечення дуже складно сформувати без розвитку економіки і соціальної сфери, без боротьби з тіньовою економікою й корупцією. Немає жодної країни, пенсійну систему якої можна було б визнати ідеальною. Але в будь-якому разі пенсійна реформа повинна працювати для людей.
Світлана КЛІТЧЕНКО, заступник начальника управління Пенсійного фонду України у Бершадському районі.
