Приміром, за час роботи у владному середовищі мені запам’ятались такі: „ідейний”, „фюрер”, „інтелігентний”, „плугатар”, „корчагінець”, „акуратист”, „красавчик”, „хазаїн”, „доктор”, „тихоня”, „пчілка”, „фіфа”, „бабник”, „жмот”, „жлоб”, „ходячий анекдот”, „районна мама”, „безхребетний”, „слизняк”, „стукач”, „сірий кардинал”, „навіжений”, „філософ”, „розумник”. Були навіть і „маодзедун”, і „чомбе”.
Окремі носії про це знали, інші – ні. Багато хто дізнавшись, сприймав без образи, і амбіцій, декого це нервувало.
Хоче хтось того чи ні, а народ наш мудрий і обов’язково прізвиська „приклеїть”.
Хочу, щоб читач посміхнувся, бо вже надто усі ми суворі і засмучені своїми проблемами. І пам’ятаймо: від пильного ока і людської дотепності ніхто з нас не сховається і не уникне попри всі свої бажання. Прізвисько вчеплять обов’язково. Тож нехай воно буде таким, на яке несоромно і відгукнутись.
Читачу мабуть цікаво дізнатись, а чи було прізвисько у автора. Скажу відверто: так, і воно серед вищеперелічених названо. Про нього я дізнався від колеги „під секретом”, коли пішов з посади чиновника. Але і сьогодні я б на нього відгукнувся. Маю переконання, що обов’язково посміхнуться ті, хто довгий час працював зі мною поруч і саме вони можуть розставити усі крапки. Я ж зичу усім лише доброго здоров’я, хорошого настрою і успішної розгадки мого незвичного „ребусу”.
Юрій ЦІНЧИК, громадський кореспондент.
м.
Бершадь.
