Хоч і лагідний має характер і ніколи ні на кого не сердиться, тим самим продовжуючи власне дов - голіття, усі в селі знають, що добряче-таки, чомусь, він недолюблює агрономів. Інша справа, каже, коли про них заходить мова – був колись агроном на МТС. Приїде в село, дасть команду – і цілі веснуліто всі у полі. Ніхто не вештався тоді від «нічого робити», як тепер.
Оту агрономічну науку тієї пори, зрозумілу тільки йому, так і проніс крізь все своє життя. І треба сказати: від того постійно був результат.
Найкращий на весь куток город – у нього, найбільше родило картоплі, яким би не був рік. Скільки хто не приглядався, як це йому вдається (бо навіть його жінку не так часто можна було бачити в рядках), ніяк не вдавалося перейняти секретів. Він завжди робив щось не так, як інші. Бувало, дехто ще тільки тягне картоплю із погреба, щоб накільчити перед посадкою, а він вже садить її, одягнений мало не по-зимньому, бо ще холодно. Бувало і навпаки: дехто з сусідів хитається вже на лопаті, саджаючи цю культуру на городі, а на Лавріновому ще й кіт не женився. «Ще рано, – пояснював він у таких випадках найбільш допитливим, поглядаючи при цьому, чомусь, у небо, – ще встигне вирости».
«Ні, знає-таки щось дідуган, – висловлював здогадку вголос дехто, – тільки казати не хоче. Чого доброго, застосовує ще й якийсь із гербіцидів, бо хто тепер ними не користується?! А розповідати не хоче, щоб не перестали купляти картоплю у нього, яка щороку не вміщається у погріб».
Правдоподібності таким здогадкам додавало те, що навіть як хтось спозарання йшов на город із сапою, дід вже повертався, не поспішаючи, до хати. Тож так і не могли збагнути, як йому, та ще й у його віці, вдається підтримувати ідеальний порядок на чималій присадибній ділянці. Он навіть молодим це не завжди буває під силу!
«Не може такого бути, що вирощуєте картопельку без хімії, – все сумнівалася одна із сусідок. – Тепер багато хто на цьому знається. Який гербіцид використовуєте?».
«Найефективніший – «сапін», – одразу ж відповів дід і котрий раз вже заходився переповідати, яким розумним був агроном, коли він ще працював на МТС.
«А коли саме вносити?», – не вгавала сусідка.
«Тільки рано і ввечері, – знову відповів дід. – А далі, через декілька днів, можна повторити».
А оскільки був якраз базарний день, сусідка невдовзі сиділа вже в автобусі. Чекати було ніколи – не щодня вони тепер заїжджають у те село, а бур’яни не чекають.
Продавець, який у райцентрі торгував засобами хімізації, швидко збагнув, що до чого, коли вона запитала, по чому той продає «сапін».
«О, ні, жіночко, – відповів він,– «сапін» он там, у «ширінці» (так на базарі називають вузький прохід на авторинок, у якому торгують сільськогосподарським реманентом), продає його Славік», – і він показав, куди саме треба йти. А там, як побачила різного калібру і величини сапи, збагнула жінка, що саме мав на увазі дід Лаврін. Як і те, що порада була досить слушною – поки добиралася у Бершадь і назад, півгорода можна було висапати.
Почув і записав Павло КУШПЕЛА
