По-різному їх називали – солдатками, а люди старшого покоління – московками.
Можливо, цей термін зберігся ще з часів Першої світової війни. Але як би їх не називали, їхня доля була однаково важкою.
Тільки з Михайлівки та Якубівки у роки війни загинуло 209 земляків, а скільки повернулися інвалідами – без руки чи без ноги, а когось санітари привезли і без обох ніг!
Могили моїх односельчан далеко за межами України.
Солдатські вдови Якубівки, яка тепер у складі Михайлівки, увіковічнили пам’ять про загиблих чоловіків, встановивши хрест на місцевому цвинтарі.
Чиєю саме була ця ініціатива, на жаль, невідомо. Але знаємо, що виготовлено його було за рахунок солдатських вдів на подвір’ї Софії Харитонівни Рудик.
Загиблих з таким же, як у неї, прізвищем було 13 тільки на цьому кутку. Тож у такий спосіб вдови ніби перенесли душі своїх чоловіків на цвинтар, поминаючи їх біля встановленого хреста. Це Федора, Олена, Ганна Рудики, Марія Тарахкало та інші.
У кожній сім’ї були діти, яких ніхто не називав по батькові, а лише по імені матері. Наприклад, Федорині, Маріїні чи Софіїні діти. З розповідей Ганни Михайлівни Рудик, Семена Івановича Опаристого про хрест чув, що закопано й освячено його біля того місця на цвинтарі, де колись була перша церква. Освятив його у 1946 році і відправив панахиду по безневинно убієнних місцевий священик ігумен Герасим.
Щороку на проводи обхід цвинтаря та панахиди обов’я зково починалися від цього хреста, який односельчани назвали Вдовиним.
У роки войовничого атеїзму церкву закрили, проводи відбувалися без священика, тож і про Вдовиний хрест почали забувати. Останні роки панахиди по загиблих справляються біля пам’ятника полеглим односельчанам, зачитуються їхні імена, вшановуються хвилиною мовчання.
Покладаються квіти, людям роздають хліб, калачі, солодощі.
А одинокий Вдовиний хрест, похилившись, чекає вже не на солдатських вдів, яких у Якубівці вже немає, а на їхніх дітей, щоб вони на проводи організували панахиду біля нього. Цей хрест їхні матері, бабусі не раз кропили сльозами та гіркими словами відчаю через втрату чоловіків та батьків. На ньому ще і до цього часу збереглася частина напису «Цей хрест сооружен...» – решта слів вже не читаються.
Звісно, Вдовиний хрест – це пам’ять про загиблих на війні та їхніх дружин, які гірко оплакували своїх героїв і тим самим переносили у поминальні дні їхні душі до рідного краю, землі, села, домівки.
Мені невідомо, чи є ще десь такі хрести на цвинтарях. Цікаво було б дізнатися про це з відгуків читачів.
Микола РУДИК, громадський кореспондент, с. Михайлівка
