Вбрання, косметика, танці та кафе для неї були понад усе.
Подруг багато не мала, та й стосунки з тими, які у неї були, схожі на ті, що між слугами та їхньою пані.
Надійка ж була мила, спокійна, відповідальна та розсудлива. Її більше цікавило навчання. Мала багато друзів. Симпатична дівчина чимось притягувала до себе людей, мала вдачу лідера, уміла згуртувати колектив, організовувала безліч шкільних заходів. Вчителі залюбки доручали їй шкільні справи, які вона виконувала бездоганно.
Якось приглянувся Вірі Дмитро, вродливий юнак із чорними кучерями та очима, міцною статурою, старший на три роки. Жив він неподалік, виховувався в роботящій сім’ї.
Батьки хоч і мали престижну роботу, але дітей не балували, вчили їх бути самостійними.
Дмитро із сестрою були надійними помічниками для батьків: сестра Тетяна поралась на кухні, прибирала в домі, а він у вільний час разом із батьком ремонтував велосипеди, мотоцикли, автомобілі.
Хист до роботи з технікою був розвинений ще з дитинства.
Віра постійно старалась бути поруч юнака, звертала на себе його увагу. І Дмитро відповів їй взаємністю – зав’язалась дружба. Пройшли роки, вони подорослішали. Віра стала вчителькою молодших класів, Дмитро – інженером, йому піддавались всі слюсарні, зварювальні, ремонтні роботи. Після закінчення інституту рік відслужив у армії, а коли повернувся додому – вони з Вірою одружились.
І все було добре: батьки допомогли з житлом, через рік народилася донечка Катруся, Віра вчителювала, Дмитро працював інженером на престижному заводі, в сім’ї була любов та злагода. Але дружину не влаштовували матеріальні статки, отож Дмитро був змушений постійно шукати підробітки: комусь щось порадити, комусь підварити, поремонтувати...
Здебільшого допомагав друзям та родичам, тож часто не обходилося без чарки. З роками він так призвичаївся до цього, що все частіше почав приходити додому брудний і п’яний. Віра сердилася, сварилася, бувало, що й додому не пускала – чоловік ночував у гаражі, у прибудові. Сім’я руйнувалась, а любов перетворилася на гнів, роздратування, ненависть і зневагу.
А що ж Надійка? Вона закінчила торговельно-економічний інститут, працювала в торговій мережі завідуючою.
Було у неї все: і гроші, і житло, але не було сім’ї. З чоловіками довго не вживалась.
Не раз зустрічала Дмитра з Вірою, бачила їхнє щастя, любов, найбільшу втіху, донечку...
І щоразу при зустрічі з ним її серце гучно билось – ще з шкільних років запав він їй у душу. Не минали почуття з роками, бувало, бачила його не в кращому вигляді, проте в душі була не огида, а лише тепло.
Одного осіннього вечора, повертаючись додому, побачила, як Дмитро лежить біля під’їзду в калюжі (мабуть, не дійшов до лавочки), скрутившись у клубочок. Довго дивилась жінка на знайоме обличчя, таке чуже, але для неї рідне, голова була вже напівсива, але краса залишилась.
Він чимось притягував її до себе. Постаралась підняти і посадити на лавку. Чоловік прокинувся, побачив її і промовив: «Надійко, пробач».
Сама не розуміючи себе, взяла його за руку і повела до себе додому.
Вимила, переодягнула і положила на ліжко. Дмитро спав, а вона пильно дивилась на нього і прийняла рішення: якщо він захоче залишитись, то не буле його гонити. Йому й не було куди йти – роботи вже не мав, сім’я від нього відмовилась.
Вранці Надія приготувала сніданок і, довго роздумуючи, поставила на стіл півлітра горілки, пішла на роботу. Коли повернулась увечері, він спав. Упродовж місяця було одне і те ж: Дмитро просто жив, пив і спав, навіть не було можливості поговорити з ним, але вона ніколи йому не докоряла.
Одного дня Надія, як звичайно, поверталась додому і думала, що ж робити, а переступила поріг – і побачила, що все прибрано, все на своїх місцях. Щось тенькнуло в серці. Пройшла в спальню – Дмитра там не було. У квартирі стояла тиша, подумалось: все, пішов. Якусь мить постоявши, попрямувала на кухню.
Чоловік сидів за столом помитий, поголений, лише не підстрижений. Такий зосереджений, відсунув невідкриту пляшку і сказав: «Все, досить. Більше не буду». Надія мовчала, забрала зі столу пляшку і заходилась готувати вечерю. Вони не були багатослівні, поїли і лягли спати.
З того вечора у серці Дмитра з’явились почуття до Надії.
Він був вдячний їй за терпіння, за розуміння, любов. Так народилась нова сім’я, у якій були порозуміння і злагода.
Чоловік знову повернувся на завод інженером, але вже одного не було у його житті: ремонтних підробітків. Він жив своєю Надією. Часто бачився з дочкою Катею. Надія полюбила дівчинку, вони залюбки ходили по магазинах, в кіно та на інші дитячі розваги.
Якось, коли жінка була одна вдома, в двері позвонили.
На порозі стояла Віра. Надія пропустила її до вітальні і мовчки показала на диван – присісти, сама сіла навпроти.
Гостя, дивлячись в очі, тихо сказала: «Поверни мені чоловіка», у відповідь почула таке ж тихе: «Візьми там, де залишила».
Надія показала Вірі на двері. Гостя пішла, не озираючись, а господиня сиділа і довго про щось думала.
Потім подивилась на годинник, підхопилась і побігла на кухню готувати вечерю і зустрічати свого Дмитрика.
Раїса РУДИК, с. Михайлівка.
