– Як тільки не називаюсь цей об’єкт у Баланівці – і телевізійна вишка, і вежа. Тоді як насправді – це щогла висотою 245 метрів. Вежою вона була б тоді, якби не було розтяжок. А загалом – у нас цех №3 Вінницької філії концерну РРТ.
Будувався об’єкт п’ятьма районами області – і восени 1981 року його було введено в дію. Мета – забезпечити цей регіон Вінниччини впевненим прийомом сигналів радіо і телебачення.
По висоті щогла друга в області. У Вінниці висота такої 360 метрів і вона на сімнадцятому місці серед подібних об’єктів у світі. Якщо вінницьку щоглу в ясну погоду видно за тридцять кілометрів, то баланівську – лише за двадцять. Далеко їх видно і вночі, коли увімкнено ліхтарі.
Вага конструкції орієнтовно двісті тонн. Монтувалася вона силами Вінницького СМУ. Її конструкції без усяких гвинтокрилів доставлялися по змонтованих уже секціях.
Із введенням її в дію спочатку запрацювали по одній програмі радіо і телебачення, але вже у 1981 році було дві програми телебачення, і з року в рік їх додавалося. Тепер на метровому діапазоні транслюються сім програм телебачення – УТ-1, 1+1, ВДТ, ICTV, Інтер, ТРК «Україна» і ТЕТ. Радіус дії впевненого прийому – 4045 кілометрів.
Є ще і набір радіостанцій, транслюється перша програма радіо на частоті 105,1 і програма «Культура» на ультракоротких хвилях.
Щоб мати уяву, наскільки цей об’єкт громіздкий, достатньо навести приклад, що на його фарбування було витрачено більше двох тонн фарби.
У 2015 році введено в дію ще і цифрове телебачення.
Планували перейти на нього повністю, але поки що це перенесено надалі – коли буде покриття цифровим зв’язком усієї України. Встановлено обладнання на ретрансляцію 32 каналів телебачення, але щоб їх приймати, потрібно мати приставку, яку придбати нескладно.
Побудовано щоглу у цьому місці тому, що саме тут найвища точка над рівнем моря.
Щоб розвіяти міфи про те, що випромінювання від щогли може завдавати шкоди здоров’ю людей і тварин, і що під його впливом знижується продуктивність пасік, то запевняю, що є спеціальна служба, яка стежить за цим, здійснює відповідні заміри. А щодо бджіл, то поряд із нашим об’єктом пасіка. Якби щось було не так, ніхто б її у цьому місці не організовував.
Залишається додати, що Віталій Петрович – вихідець із династії зв’язківців. Петро Лаврентійович, його батько, працював начальником районного вузла зв’язку, а дідусь, ще до революції, возив пошту кіньми. Та ще й жили на вулиці Поштовій.
Так би і залишився Поштовенком, якби не довелося оформляти закордонний паспорт, щоб можна було б навідатися до сестри у Молдову.
Якась із працівниць і виявила тоді, в одному з документів, що насправді він Почтовенко. Як тут уже не згадати загальновідомий вислів «Боруля чи Беруля» із відомого твору. Але і цю проблему уладнали.
