За роки розбудови багато хто, як хамелеони, не раз змінювали своє забарвлення, партії, підлаштовуючись під обставини. Хочу сказати, що це небезпечніше, ніж чергове перейменування вулиць. Як на мене, не можна виховати національну свідомість по назві вулиці, в той час як в місті не працюють підприємства, а тільки ростуть забігайлівки, як гриби після дощу, і в них постійно сидить молодь від 14 років, вживає спиртне різних калібрів і палить цигарки цілу ніч. Бо люди будуть пишатися всім, що їх оточує в повсякденному житті лише тоді, коли політики, яких вони обрали, будуть думати не за портфелі і теплі місця в своїх кріслах, а про те, щоб народ мав робочі місця, достойну зарплату, пенсію, безкоштовну державну медицину, а молодь – безкоштовне навчання у ВУЗах, технікумах, коледжах тощо. Оце в першу чергу хвилює наших людей, а не втягування України у військовий блок НАТО чи перейменування вулиць.
До речі, я не проти їх перейменування. Часто буваючи у ветеранському середовищі, знаю їх думку – що в населених пунктах району варто увіковічнити пам'ять багатьох талановитих організаторів сільськогосподарського виробництва, які за останні роки відійшли за обрій життя. Усі вони своєю працею звеличували здобутки Бершадщини, за що неодноразово відзначалися високими державними нагородами. До того ж, більшість із них були удостоєні і багатьох орденів та медалей за ратні подвиги при захисті нашої Вітчизни.
Отже, абсолютно справедливо буде, якщо громадськість населених пунктів порушить клопотання перед сільськими радами про увіковічнення пам'яті наших героїв у вигляді присвоєння назв на їх честь сільським вулицям.
Я дуже добре ставлюся до нашої історії і розумію, що є сторінки, які не можна забувати. Але не можна і переписувати історію. Її треба віддати на відкуп історикам, а не брати на політичні гасла та прапори і навсебіч розмахувати ними. Якщо ми говоримо про страхітливий Голодомор, поговорімо і про Чорнобиль, заручником якого є вся Україна. Чому не ведеться ґрунтовна статистика, не публікується хоч раз на рік радіаційна картина України? Чому тут не працюють фахівці з радіаційної медицини світового рівня? Чому не знаємо, скільки у нас хворих на рак з тих відселених сіл? У Росії, Білорусі хоч якась та є інформація.
Чи правильно не пам'ятати про "вчорашній" Чорнобиль, котрий і досі кровоточить, а ми говоримо тільки про те, що було "позавчора"? Тоді в нас не залишиться часу на те, що буде завтра, післязавтра. А мене те цікавить, бо є дитина, дасть Бог будуть і внуки. Я хочу говорити про майбутнє, не треба мене і всіх нас без кінця повертати у минуле. Хочу, щоб звернули увагу на нас сьогоднішніх, на наші болі, проблеми, негаразди.
Я знаю як живуть нині люди, які виживають на 500 гривень у місяць… Колись вони тяжко працювали, були напівголодні, однак щасливі з того, що труд їхній – заради майбутнього, заради дітей, онуків. Навіть психологи говорять, що тим людям було значно легше, бо душевний спокій мали. А тепер усе те, нашими бабусями та дідусями надбане, продається з молотка, нічого не залишається "на після". Страшно дивитися, що з народним добром зроблено, скоєно – розбито, розтягнено, ферми позаростали бур'янами. Люди зубожіли, процвітає безробіття. Щороку в селі помирає односельчан в 5 разів більше, ніж народжується.
Девіз мого життя: якщо не можеш змінити обставини – зміни своє ставлення до них. У житті мають бути зміни. А от щоб вони стали позитивними, треба додати позитиву з власної душі.
Іван ГЛАДИБОРОДА,
пенсіонер,
депутат П'ятківської сільської ради.
с.
Глинське.
