Тому що їх вимагають згідно з правилами прийому? На мою думку, медичні обстеження не повинні проходити формально, навіть якщо в поліклініку абітурієнти звертаються за звичайною довідкою. Адже і в таких випадках можна виявити якусь хворобу, вчасно призначити лікування.
Та це дрібниці порівняно з тим, що мені довелося побачити при знайомстві з деякими вишами. Майбутній фах вибрала заздалегідь, тож проблем із вибором навчальних закладів не було. Але… Знайомлячись з правилами вступу, я зрозуміла, що в деяких інститутах двері переді мною закриті. Бо в них у різних варіантах повторювалася така процедура. Спочатку представник вишу вів з нами нібито безневинну і доброзичливу розмову у зачиненому кабінеті. А потім брав папірець і швиденько щось на ньому писав. На цьому цетликові значилася сума з багатьма нулями…Різниця залежала від престижності закладу. Та де мені, юній жительці невеликого бригадного села, моїй мамі-вчительці і татові, технічному працівникові, стягнутися хоча б на мінімальну суму! Зрозумівши, що гроші для нас нереальні, наш приємний співрозмовник рвав папірець, і розмова на цьому закінчувалася… А якщо станеться диво, і я стану студенткою, то скільки треба платити за навчання?
Добре було б на бюджетну форму, але й там, кажуть, недешево.
Я поступово починаю прозрівати, дорослішати, усвідомлювати, що в багатьох випадках в нашій країні на першому плані не людина, не особистість. Не мають значення талант, розум, обдарування. У фаворі зовсім інші фактори, головний з яких – гроші. Людину оцінюють за товщиною її гаманця. А якщо є здібності, при цьому матеріальних можливостей здобути належну освіту нема, то що тоді робити? Та ще й при такому рівневі безробіття, як зараз. Бо навіть на некваліфіковану роботу практично неможливо влаштуватися, особливо в селі.
Тим часом більшає тих, хто вчився за гроші, вони ж дуже часто опиняються на керівних посадах. Що з цього виходить, бачимо.
Прикро мені, вчорашній школярці, яку навчали на кращих прикладах життя, зіткнутися з таємним ринком, на якому купуються і продаються долі молодих. Єдине відчуття при цьому – огида. Бруд, від якого ми не відмиємося ще багато років, якщо влада не вживе рішучих заходів, щоб навести порядок. І не тільки в освіті, а й в усіх галузях.
За визначенням Григорія Сковороди, людина щаслива тільки тоді, коли займається «сродною» працею і живе в середовищі однодумців, тобто займається тим, що їй подобається і що в неї найкраще виходить. А коли якісь суспільні чинники не дозволяють, не допускають до улюбленого заняття, це призводить до породження багатьох проблем суспільства.
Нині більшість українців незадоволені своїм життям. Чимало з них топлять свої клопоти (як правило, породжені державою – безробіття, безгрошів’я, відсутність належного соціального захисту, соціальна несправедливість і т.д.) у чарці оковитої.
Та це вже тема іншої розмови, за яку візьмусь, якщо стану студенткою. Але чи стану?
Ірина МАЛІЦЬКА, випускниця Осіївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.
