А у місті можна піти в басейн, кінотеатр, на концерт, зрештою приємно провести час у кав’ярні у культурній тверезій атмосфері. Мене приваблюють історичні місця та архітектурні пам’ятки, яких у селах або нема, або вони зруйновані. Комусь хочеться проводити дозвілля в нічних клубах, у яких відпочинок виглядає привабливіше, ніж у сільських закладах.
А про роботу й нема що говорити! Працевлаштуватись у селі ніде, а якщо й знайдеш щось, то прожити на той мінімум, яким є людська зар - плата, маломожливо.
Важка праця на земельних ділянках забирає всі сили, мені боляче дивитися на струджені руки та втомлені погляди моїх батьків. Мабуть, кожен із нас хоче поїхати до великого міста за кращим життям. Але чи буде воно таким? Зараз перед нами відкриті всі двері, потрібно тільки не помилитися з вибором.
Звісно, всі не будуть професорами та академіками. Насамперед, ми повинні бути людьми, які зможуть допомогти, вислухати та підтримати, адже саме моральності в цьому світі бракує. Суворе та невідоме місто, можливо, всіх люб’язно і не прийме. Багато хто повернувся в рідне село, вийшов заміж чи одружився, розраховуючи, що вдвох жити легше. Але часто-густо молодій сім’ї з дитиною не вистачає коштів. Виникають суперечки з цього приводу, у наслідку яких подружжя подає на розлучення, а дівчина, яка хотіла знайти своє щастя, звивши сімейне гніздечко, залишається матір’ю-одиночкою. Поруч спостерігаю і позитивні приклади, як люди працють, не покладаючи рук, ведуть своє господарство, мають багато худоби, городів – і живуть у достатку, почуваються щасливими. Та, певно, для цього необхідний якийсь мінімальний фінансовий старт.
А якщо його нема?
Багато хто з нас має великі амбіції та прагне вибитися в люди і досягнути успіхів у науці, спорті, техніці. Я вважаю, що кожна людина заслуговує на краще, але тільки наполеглива праця допоможе досягнути мети.
Ірина ТЕРТИЧНА, с. Красносілка.
вранці -2…-4° 
