Коли її ровесники освоювали професії в міських учбових закладах, Дарія Парфенівна, створивши сім’ю, сім років пропрацювала дояркою. Нехай навіть у відомому тоді на весь світ шляхівському господарстві – у тирлівському відділенні, але то вже була самостійна робота і непростий заробіток.
Здавалося б, ніби визначилася вже зі своєю життєвою дорогою. Навіть коли запропонували вчитися на зоотехніка – відмовилася. Бо про яке навчання могла іти мова, коли діткам було тільки 3 і 7 років?
Тож потрібно було вже думати, як їх готувати до школи, "догоджати" чоловікові.
Але останній аргумент взялося вирішити правління шляхівського колгоспу – невідомо яку роботу воно провело з головою сім’ї, але вже наступного дня на сімейній раді вирішили, що таки треба вчитися їй на зоотехніка.
Можна було, мабуть, тоді співчувати студентці стаціонару Іллінецького радгоспутехнікуму. Бо ж, звісно, підручники в сумці, а сім'я, діти на думці. Та отримавши диплом, продовжила навчання, але вже без відриву від виробництва у сільськогосподарській академії. Але справжньою школою для неї була ферма у рідному селі. А так, як Тирлівка тоді відносилася до шляхівського господарства, не в кожному з колгоспів припадало на її колег таке, як на неї, навантаження, а з ним і відповідальність. У її розпорядженні було до сотні працюючих, 1700 голів великої рогатої худоби і велика племінна вівцеферма. По багатьох показниках вони тоді були на першому місці в районі.
Коли Тирлівка стала самостійним господарством – очолила зоотехнічну службу.
Недоспані ночі, часто робота без вихідних, сама не зчулася, як промайнуло 28 років.
Чи карою для неї була ота робота в колгоспі та ще й на такій відповідальній посаді, чи дар Божий? Адже була ще й сім'я, чимале коло домашніх обов'язків.
– І не те, і не інше, – усміхається вона тепер. Бо любила свою справу. Дома ж все звикли робити спільно, постійно допомагав чоловік, один із синів навіть доїв корову, в обов’язки іншого входило доглядати за поросятами.
Коли ж запропонували балотуватися на посаду голови села – навіть розгубилася.
Але не на довго, бо людей, як і проблеми села, знала досконало, от і захотіла допомогти громаді. Тим більше, що досвіду, як і бажання, вистачало. Для себе визначила декілька головних завдань, найголовніше – газифікація села.
А ще – автобусне сполучення, вуличне освітлення і ремонт доріг. За три роки перебування Дарії Парфенівни на цій посаді невиконаним залишається лише останнє – по дорогах. Якнебудь робити не хоче, а на капітальний ремонт коштів бракує. Вуличне ж освітлення відновлюється.
Нелегко, звичайно, даються нині будні сільському голові.
Однак поставила за мету газифікувати ще й дитячий садок і навіть будинок культури.
На які кошти? Та, звичайно ж, у співпраці з керівником місцевого господарства А.Г.
Христичем. У Тирлівці кажуть, що навіть визначитися у селі важко, хто з них у вирішенні найзлободенніших питань найголовніший. Вони ж тим часом домовляються між собою, хто за що відповідає, от і робиться чимало ніби само собою. Так і з газифікацією дитячого садка. Виготовленням документації опікується сільська рада, а комплектацією всім необхідним – А.Г.
Христич.
Своєрідний тандем – керівник господарства і голова села, утворився тут ще тоді, коли Дарія Парфенівна була зоотехніком, а Анатолій Григорович працював заступником голови по кормовиробництву. Тож і нині працюють разом для села, для людей.
Легко, звичайно, тепер нічого не дається, але Дарія Парфенівна будь-кого переконає, що є варіанти виходу з будь-якої ситуації, потрібно лише вміти їх знайти. А ще, як за щось береться, обов'язково доведе до кінця. В цьому році, наприклад, має намір організувати ремонт у бібліотеці.
А по праці – шана і повага.
Чого тільки вартий факт, що односельчани постійно обирають її депутатом до сільської та ра йонної рад.
У селі вже звикли, що як і скаже комусь міцне слівце, то не при всіх, а один на один, не залишаючись при цьому злопам'ятною. І те неабияк діє, пам’ятається.
А тим часом роки беруть своє. Нещодавно у колі сім’ї – з чоловіком, дітьми, чотирма онуками відсвяткували 8 Березня, а вже у неї – черговий ювілей.
Дарії Парфенівні ніколи рахувати роки – вона сповнена енергії, ініціативи, бажання допомогти людям.
Тож з роси і води Вам, шановна. Нехай усі наступні роки приносять Вам тільки радість.
Павло КУШПЕЛА.
На знімку: Дарія Парфенівна Карман і виконавчий директор тирлівського господарства Анатолій Григорович Христич обговорюють проблеми села й господарства.
Фото Руслана БАЙДАЛЮКА.
