– Олесю Володимировичу, коли був створений бершадський осередок ГО «Дзвони Чорнобиля» та хто входить до неї?
– Наша організація молода, існує вона всього два роки.
Створена була в 2011 році. До складу організації входять 53 особи, це ліквідатори аварії на ЧАЕС.
– Час невпинно летить, вже понад 27 років відділяють нас від страшних подій квітня 1986-го. Наскільки поріділи відтоді ряди чорнобильців та скільки їх ще залишилося на Бершадщині?
– Справді, роки летять невпинно. Багатьох ліквідаторів сьогодні вже нема з нами. За період з 1986 року і до сьогодні не стало 69 чоловік, у тому числі за останні два роки – 10.
Висловлюю щире співчуття сім’ям тих, хто пішов за межу вічності. Ми пам’ятаємо про них, їхні імена навічно викарбувані в наших серцях та на плиті пам’ятного знаку, де додадуться імена ще 10 чорнобильців, яких не стало за останні роки.
– З якою метою була створена організація та чим конкретно займаєтесь?
– У 2011 році виникла ситуація, коли за рішенням Конституційного суду України при виплаті чорнобильських пенсій, а також інших соціальних виплат, керувалися наявним фінансовим ресурсом бюджету Пенсійного фонду України. Простіше кажучи, відповідь на всі запитання була одна: немає в держави коштів на забезпечення подібних виплат. І це незважаючи навіть на те, що позовні заяви до різних судових інстанцій були розглянуті та винесені рішення на корить позивачів.
Люди були розгублені, не знали, що робити та куди звертатися в першу чергу. Тоді й було прийнято рішення про створення нашої організації для захисту прав та інтересів чорнобильців та їхніх сімей.
– А як організована робота в ГО «Дзвони Чорнобиля»?
– У нас є списки всіх ліквідаторів, які мають різні категорії, списки переселенців, дітей-сиріт – фактично всіх, хто потребує нашої допомоги.
Працюємо в телефонному режимі, адже найбільший наш головний біль – це відсутність приміщення. Користуючись нагодою, прошу владу допомогти у вирішенні питання з наданням приміщення для повноцінної роботи нашої громадської організації.
– З якими проблемами найчастіше стикаються чорнобильці та їхні сім’ї?
– Найперше, – це медичне обслуговування. Ми всі хворі люди, потрібно постійно лікуватися. Безкоштовні медикаменти є, але їх дуже мало. В основному лікуємося за власні кошти. Величезною проблемою також є виплати пенсій згідно із Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ряду соціальних пільг. Держава не виконує своїх зобов’язань перед тими, хто рятував нашу країну, не жаліючи ні здоров’я, ні життя, та їхніми сім’ями, чим порушує конституційні права.
Адже чорнобильці сьогодні не живуть, а фактично виживають. Тому ми неодноразово пікетували Верховну Раду. Багато нюансів існує з виплатами сім’ям, які втратили годувальника, або дітям-сиротам чорнобильців, а також евакуйованим із так званих чорнобильських зон. На папері ніби все є і все виконується, але в житті – набагато складніша ситуація.
Проблем багато, але ми активно і головне результативно працюємо над їх вирішенням.
– Як відзначатимете 14 грудня?
– У центральному храмі міста – Свято-Вознесенській церкві – буде відправлена панахида за нашими померлими земляками. Далі заплановано покладання квітів до пам’ятного знаку чорнобильцям, щоб віддати шану всім, хто ліквідовував наслідки на ЧАЕС та віддав своє життя, щоб ми з вами жили сьогодні.
Скільки б десятиліть не відділяло нас від того чорного дня, Чорнобиль завжди в наших душах, це наш біль і незагоєна рана.
Розмовляла Тетяна БОНДАР.
