Хоч від середини минулого століття минуло не так уже і багато років, навіть представники старшого покоління не могли розповісти, коли саме було введено її в дію.
Розповідає Валентина Сташко, яка тривалий час працювала секретарем у сільській раді, що вона мало пам’ятає ті роки. Проте дуже багато знає про Великокиріївську ГЕС із розповідей своєї покійної матері Оляни Данилівни. Бо ж будівництво у п’ятдесятих роках організовував і вів її чоловік Макар Фадейович Борисов. Кажуть, на ту пору він був, порівняно з іншими, грамотним, а головне – здібним, майстровитим від природи.
На роз’їзди виділили йому тоді коня. Як його дружині, так і багатьом, хто брав участь у будівництві, чи не найбільше запам’яталося, що масть коня була майже такою самою, як одяг Макара Фадейовича. А ще знали його у багатьох селах, бо саме він замовляв, скільки потрібно у той чи інший момент робочої сили з Усті, Великої Киріївки і Поташні (жителі цих сіл працювали тоді на будівництві).
Знали його й у райцентрі, куди постійно навідувався за порадами, звітував про виконану роботу, витрачені на це кошти тощо.
Навідувалися, звичайно, на будівництво і перевіряючі – як з району, так і з області.
Про це Оляна Данилівна дізнавалася зі слів чоловіка, повернувшись увечері з поля. У котроїсь із сусідок позичив хліба, а в іншої – півлітра самогону, бо настільки поважних гостей треба було ще й пригостити. Тож, бувало, що спеченого хліба тільки вистачало, щоб пороздавати борги сусідам.
Але були і більш серйозні випадки, коли через таку діяльність Макара Фадейовича навіть стріляли в його хату.
Бандитизм, за спогадами старшого покоління, процвітав тоді не тільки у цьому селі. Одного разу батько, як і щоразу, поїхав у райцентр по гроші, щоб виплатити людям зарплату. Але на цей раз він їх чомусь не отримав. Бандити ж подумали, що коли він не роздав їх людям, значить вони у нього дома. От і навідалися вночі, щоб відібрати. Оскільки їхня хата була майже в кінці вулиці на Чорнобаївці, та ще й недалеко ліс, місце для розбою було ідеальним.
– Стріляли у вікно, проте прорешетили тільки піч, яка була навпроти. Мама ж і тато, – розповідала Валентина Макарівна, – спали зовсім поряд на дерев’яному тапчані, дітей не зачепило. Мама, яка була більш енергійною, ніж батько, гукнула, що нехай, мовляв, лізуть, їх у хаті також чекає смерть.
Бандити знали, що вила і сокира про всяк випадок для самооборони у багатьох тоді ночували в хаті. Тому не ризикнули увірватися і подалися геть. Закривши вікно подушкою, ледве дочекалися ранку.
Пам’ятають у Великій Киріївці і те, що коли будувалася їхня ГЕС, спустили воду із ставу. А щоб він не заростав бур’янами – садили капусту.
Урожай був чималий.
На запитання щодо запуску електростанції в дію, то всі, з ким довелося спілкуватися на цю тему, тільки висловлювали припущення, що це могло бути у 1953 році. А коли вона почала давати електричний струм – лампочки засяяли у кожній хаті. Радість після каганців була неабиякою! Тим більше, що зовсім скоро провели і проводове радіо, у багатьох хатах з’явилися гучномовці-«капелюхи».
За словами 86-річноі Зінаїди Золотарьової, чоловік якої працював на цій електро - станції, зупинили її у 1964 році. Пізніше тривалий час у її приміщенні діяла сільська лазня, якої теж уже давно не стало. Аж поки не настала пора, коли ми, нарешті, почали розуміти, що гідроенергетика – це неабищо. От і взялися за відродження малих ГЕС.
За збігом обставин, одним із ініціаторів відродження ГЕС у Великій Киріївці є депутат районної ради Володимир Сташко – син Валентини Макарівни та онук Макара Фадейовича Борисова. Того самого, який у свій час займався її будівництвом.
На Бершадщині це вже буде другий такий об’єкт після Чапаєвської ГЕС, а у перс - пективі відновлення ще двох подібних.
Павло КУШПЕЛА, с. В.Киріївка.
