Інколи листа від когось із ветеранів, людини похилого віку, навіть не просто прочитати. А який зміст вони вкладають з таким трудом написані тремтячою рукою рядки, намагаючись хоч чимось віддячити своїм помічникам, а може, і рятівникам. Навіть у наш час, коли доброту, милосердя багатьом засліпили гроші, без яких вони навіть не зрушать з місця, щоб комусь допомогти. На щастя, є чимало, як серед представників молодшого, так і старшого поколінь, людей, які готові пожертвувати власним часом, щоб допомогти немічним.
– Я інвалід першої групи, учасник війни, нагороджена трьома медалями, – пише Клавдія Топко з
Бершаді. (Як її по батькові, вона, на жаль, не вказала.) Далі у її листі йдеться про вияви як черствості чи байдужості, які, мабуть, процвітали і колись, так і про доброту.
– Жити мені доводиться по двох документах, – пише авторка листа, – по паспорту і свідоцтву про народження.
Справа в тому, що людина, яка виписувала мені основний документ, зробила у свій час помилку і замість 1916 рік, написала 1918, а замість 19 серпня – 19 липня.
Можна було б давно зважити на ці помилки, але не захотіла цього робити, щоб потім у винних не виникло через це неприємностей. Так і працювала «лишніх» два роки перед тим, як вийти на пенсію.
З рідних у мене немає нікого, а більшість далеких родичів давно забули мою адресу. Щоправда, є племінниця, яка хоч і сама хворіє, але мені допомагає. Дрова вже третій рік підряд привозить сусід (прізвище, на жаль написано нерозбірливо).
Якби не він, давно вже замерзла б, мабуть. Він доглядав за своєю матір'ю, тож попутно підкладав плече і під мої проблеми. Допомагають і Оля Бурдейна, Віра Голуб, сім'ї Гуртак, Охріменків...
У листі наводиться і ще цілий перелік прізвищ та імен людей, які надають їй допомогу. Нехай про когось із своїх добровільних помічників вона навіть забула чи неправильно вказала прізвище – її можна зрозуміти і за все простити. Тим більше, що ці люди працюють не за гроші і не за славу. Зате скільки щирості у її скупих словах подяки.
Коли одного разу повернулася додому, відвідавши могилу сина, навела жінка ще один приклад, на подвір'ї впала, а щоб підвестися, вже не вистачило сил. Діти, побачивши таке, покликали сусідів Анатолія Шевчука та Ігоря Бойчука, і ті, заручившись підтримкою ще трьох сусідів, допомогли, викликали швидку допомогу, дочекалися її приїзду.
– Так як я на двох палицях і пересуваюся з трудом, сусід Василь Янчук прибирає за мене мою частину вулиці. Допомагають і Катя Залевська та Анатолій Поштовенко. Тож від щирого серця дякую всім людям за те добро, яким вони діляться зі мною. Нехай Бог посилає їм і їхнім сім'ям здоров'я та благополуччя.
