Читаючи у «Бершадському краї» про те, що населення області скоротилося з січня до листопада 2015 року на 7,5 тисячі, задумуєшся чому? А наскільки скоротилося населення нашого краю? Чому не працюють великі підприємства? Чому тваринницькі комплекси та ферми стоять «могилами»? Чому заросли садки? Чому люди шукають заробітку у великих містах і на чужині? І таких «чому» дуже багато.
Бершадський край такий багатий родючими землями, працьовитими людьми, яким небайдуже, що буде з нами та нашими дітьми, і чи не перетвориться Бершадь у селище або ж навіть і село. Хіба немає серед них патріотів Бершадщини, які могли б відновити її?! Адже є у нас люди та інвестори, які мають чималі кошти і могли б вкласти їх у промисловість, відновити тваринництво, а головне – переробну галузь.
Натомість, маємо «базар», де все купи-продай, аптеки на кожному повороті вулиці.
Зосталось ще декілька підприємств, які «на ладан дихають». Проходячи мимо бабусь, які хочуть продати власноруч вирощене, вироблене, думаєш, чому не зробити одне потужне переробне підприємство, яке переробляло б овочі, фрукти, м’ясо- та молокопродукти, інше. Скільки всього пропадає у населення, та й фермери не мають куди продукцію продати. Знаходяться ж покупці на цибульку, горіхи, картоплю, абрикоси, черешні, вишні, яблука, але більша частина цих фруктів, на жаль, обпадає і псується під деревами.
Чому на базі, наприклад, того ж заводу продтоварів не відкрити багатофункціональне виробництво, змонтувати лінії, які переробляли б сільськогосподарську продукцію, зернові, овочі, фрукти, молокопродукти, різні крупи, ті ж самі продовольчі набори (борщеві, супові, овочеві), сухі брикети, сухофрукти, різні фруктові консервування, інше, адже великих приміщень, які пустують, чимало.
Україна має високі можливісті вийти на більш розширені ринки збуту такої продукції. Пам’ятаю, як до нас приїхали гості із Сахалінської області (Росія), і їх вразила наша гостинна, багата земля.
Вони ніколи не бачили, як цвітуть сади. Словами їхні враження не передати. Хлопчик Ромка, вперше побачивши вишню, рвав ягоди і запихав їх до рота у такій кількості, що сік із вишень тік по його обличчю, шиї, одязі… Було смішно, але водночас і дуже сумно, чому усе це добро у такій кількості пропадає, а не потрапляє до столу того, хто цього потребує. Думайте, підприємці, як зробити добро для свого краю, щоб зберегти рідну землю і те, що дають нам природа і Бог. Можливо, хтось має й інші думки, пропозиції, якими може поділитися зі всіма.
Раїса РУДИК, с. Михайлівка.
