Упереддень, коли населення готувалося до свята Михайла, вирішив і наш герой допомогти одній пенсіонерці, яка не може ходити, купити риби. Нехай і на її столі з’явиться щось не буденне. Хіба міг знати, чим для нього обернеться така його ідея?
Завітавши в один із магазинів у райцентрі, де є рибний відділ, свій вибір зупинив на зубатці, яка продавалася по ціні 52 гривні за кілограм.
Пенсіонерці, мовляв, теж хочеться чогось смачненького.
На його місці, можливо, хтось би і не радів так, що робить комусь добре. Але вже наступного дня оту його радість зовсім несподівано змінило неабияке розчарування, а то і розпач. Глянув на пакет з рибою, а там вже немає що нести: у ньому лише половина риби, а решта – вода.
Нехай би, погоджується, було її грамів із двісті, при покупці мороженої риби це ще можна було б зрозуміти. От тільки як зрозуміти, а то і змиритися, коли у пакеті стало більше води, ніж риби? Виходить, купляв рибу, а купив готову юшку. Залишалося тільки посолити і спецій добавити.
Хоч напередодні нічого йому не наснилося, все ж не витримав і, взявши в руки свою вчорашню покупку, подався у магазин, у якому її придбав, так би мовити, на перемовини. Бо ж виходило, що ні риби для бабусі на Михайла, ні грошей.
Спочатку, за словами Петра Стадника, його не хотіли навіть слухати, звинувачуючи, що він сам міг добавити тієї води. На що він запропонував зважити і воду, і рибу, щоб переконатися, чи співпаде загальна вага. Добре, що хоч пакет виявився цілим і не протікав. Врешті-решт дали згоду прийняти у нього його покупку назад, повернувши за неї гроші. На що не погоджувався вже він, бо, мовляв, її знову можуть заморозити і продати комусь іншому. Аж поки не зійшлися на тому, що рибу, яку він приніс, зважать окремо, а за воду повернуть гроші.
Розповідаючи про все це і тримаючи в руках пакет з отією водою, з якою він так чомусь не поспішав розпрощатися, взявши повернуті гроші, Петро Миколайович погоджувався, що грішки, напевно, є в кожної людини. У когось їх більше, у когось менше. Але що це за торгівля така, коли за цю покупку з самого початку у нього взяли 50 гривень, а наступного дня виявилося, що куплена ним зубатка обійшлася йому тільки 22 гривні 88 копійок? Тобто, води у ній дійсно було більше, ніж риби. За що тоді взагалі платимо такі гроші? Кому в таких випадках може поскаржитися покупець? Де поділася посада представника з захисту прав споживача, запитував він.
Звичайно, не можна було не вислухати й іншу сторону цього конфлікту, тобто продавців.
І як не дивно, вони, нічого навіть не заперечували. А на зауваження, що, повернувши покупцеві гроші за воду, яка нібито була заморожена разом із рибою, вони, тим самим визнавши свою провину, відповіли, що так, як відбувалося все це у день великого свята Михайла, не хотіли просто зайвий раз сперечатися з цим принциповим покупцем, беручи на душу ще один гріх.
Готуючи цей матеріал, спочатку мав на меті назвати конкретну адресу такого магазину та імена продавців, щоб покупці обминали тих, хто так торгує, десятою дорогою… Та чи завжди самих тільки продавців є у тому вина? У багатьох випадках продавці, як і покупці, теж є заручниками ситуації. Чи, може, неправда, що власник торгівельної точки може бути хтозна де, а всі претензії змушені вислуховувати продавці? Зубатку, як от у цьому випадку, завезли на реалізацію вже розфасованою. Продавець може і не знати, скільки з нею води.
Подібні ж заробітки, швидше всього, на совісті тих, хто свідомо у такий спосіб збагачується. Навіщо їхати на заробітки за кордон, якщо у нас навіть на кілограмові зубатки можна заробляти такий капітал? Тим більше, покупець навіть поскаржитися не знає кому. А так не повинно бути.
Павло КУШПЕЛА.
