Кричали могили: Жити її доволі!
Кричали канапи: Уже віджила своє!
А турки зловтішно шаліли від своєї сваволі.
… Та знову світанок над Бугом встає!
«Своїх» і чужинців орду відбивала,
Коли сперечались ненависть і любов!
А Гітлер і Путлер землю мою топтали.
Та сипали їм сіль з перцем до підошов!
Та знову так зелено квітла над Бугом скеля,
Табунчик гусей ізнов над селом летів!
І знову світлішала моя одинока келія.
Прошита, мов кулями – від людських очей і слів…
І ні перед ким не падала на коліна –
Лиш перед Розп’яттям, як кличе до церкви дзвін!
Єдиній Вітчизні, мов матері-Україні!
В сльозах і молитвах лише припадала до ніг!
*** Великий Володимир Русь хрестив.
Над Києвом займалися Стожари.
А з Візантії пальмовий мотив
На Україну линув через хмари.
Древляни, русичі, слов’яни всі,
І сестри, і брати мої по крові,
Через віки лагодили мости
У вірі християнської любові!
Княгиня Ольга в слізних молитвах
Мечі перетворивши на орала,
Злетіла, мов над Руссю сизий птах
І внука від язичників забрала!
На вишиті подільські рушники,
Кокосом мироточиві ікони,
Де сосни пахнуть ладаном терпким,
Що виведе із відчаю і втоми.
Ніколи не зміліє віра ця
Через роки, віки, тисячоліття.
Нехай над Руссю праведні сонця
Політиків Росії вже просвітять!
Катерина АНДРОНИК, с. Ставки.
