Напевно, вже тоді засіялися зерна сумніву у вразливу дитячу душу. Хіба може бути справедливою влада, яка забирає батьків у дітей, а дітей, які ще не встигли роздивитися цей світ, не може захистити від голодної смерті? А хто захистить людину, звичайну просту людину, крім неї самої?
Далі у його житті була школа, робота в колгоспі, страшні місяці окупації. Незважаючи на молодість, встиг і повоювати. А після війни – служба у військах МВС. Не міг зрозуміти, чому солдати на політзаняттях вивчають біографію Берії. І якось у голос обурився:
– Невже в нас не було видатних воєнначальників? Чому нас задурманюють нею? А коли на прохання когось із солдатів на обкладинці зошита з політпідготовки намалював портрет Сталіна, а під ним... свиню, то ним уже зацікавилися. Не міг змиритись ні з порядками в армії, ні з тим, що робилося тоді на малій батьківщині, де вирубувалися сади, бо на фруктові дерева накладалися податки.
...Вирок військового трибуналу був безжальним: десять років таборів і ще п'ять позбавлення прав. А було йому тоді всього двадцять три.
Майже п'ять років провів у страшних умовах таборів. Але і тут не зламався, не скорився. Тільки смерть Сталіна визволила його з неволі.
Допомогли Олексію вистояти в нелюдських умовах сильна воля, мужність, загострене почуття справедливості. А ще – уміння бачити красу, навіть там, де інші її не помічали. Чутлива натура художника не зачерствіла. Протягом усього терміну ув'язнення малював – олівцем, фарбами, ручками. І це рятувало його від омертвіння душі.
Лише завдяки щасливому збігові обставин його табірні записи (сорок зошитів різного формату і товщини) і чимало малюнків вдалося винести із зони. Через багато років з його роботами змогли ознайомитись жителі Вінниці, Києва та інших міст. Нині виставки О.Степового проходять у
Бершаді та
Джулинці.
...Після повернення на Батьківщину працював художником-оформлювачем і постійно боровся за справедливість, за що потрапив у немилість до місцевої влади. Став, таки мовити, дисидентом місцевого масштабу. У шістдесятих роках у нього вдома гостював відомий письменник-інакодумець Олександр Солженіцин, який згодом присвятить нашому землякові майже цілу сторінку у своїй книзі "Архіпелаг ГУЛАГ".
Іноді його вчинки нагадують дії Дон-Кіхота, але по-іншому він не може, бо не хоче змиритися із несправедливістю і щодо братської могили в центрі села, і щодо втрати первозданного вигляду церкви. За власний кошт їде в архіви, музеї, шукає документи з історії краю. Організував гурток образотворчого мистецтва і безплатно навчає сільських дітей основам живопису.
У ці дні Олексієві Пилиповичу Степовому – художникові, краєзнавцю, патріотові, громадянину – виповнюється вісімдесят років. Тож побажаємо йому залишатися таким же активним, сповненим творчої наснаги і нових задумів. З роси і води Вам!
Федір ШЕВЧУК.
с.
Джулинка.
