Тому його невдовзі призначили виконробом. Хоч теодолітом, нівеліром навчився користуватися тільки в ході робіт, у тонкощах настільки серйозної будови на воді, мабуть, таки розібрався, коли вона не тільки збереглася до наших днів, а й дає струм. Он навіть побудовані набагато пізніше будови, та ще й на суходолі, одразу ж починають руйнуватися, а його об’єкт стоїть і понині.
Петро Тимофійович, очолюючи десятиліттями городню бригаду, не любив, щоб, крім нього, в організацію робіт у його підрозділі втручався ще хтось. Знаючи це, колишній голова Б.Д. Булка жартома називав цей підрозділ «Вільна Україна». Аж поки наша держава не стала такою. Але обидва майже ніколи не сперечалися. За твердженням П.Т. Горобця, якщо людина захоче, вона знайде підхід до будь-якої роботи. Як його знаходив він, не маючи відповідної освіти. При цьому вів щоденники, вникав у все настільки глибоко, що і по сьогодні шумиляни йдуть до нього за консультацією.
Бо знають, що нічого не приховуватиме, обов’язково підкаже, чомусь навчить. Причому, не за якусь матеріальну вигоду, як тепер це практикується, а по-земляцьки просто, доступно.
Дійшло до того, що навіть назбиравши грибів несуть їх спочатку до нього, щоб переконатися, що їх можна їсти.
Крім садівництва і овочівництва, рибальства і мисливства, ще одним із його захоплень є пасіка, на якій проводить найбільше часу. Він ніколи не проти, щоб пригостити медком, проти чого, кажуть, важко втриматися.
На жаль, останні роки доводиться йому мешкати з онуками. Дружина, з якою прожив 57 років, померла.
Через дорогу від добротного його обійстя ще одна його хата. То, згадує Петро Тимофійович, у такий спосіб раніше боролися зі сміттєзвалищами. Якось негоже, сказали мені одного разу в правлінні, щоб щось подібне коїлося біля обійстя Горобця, і наступного дня прислали землевпорядника, щоб наділив на цьому місці мені город.
Хату збудував тут для онука, який, відслуживши в Афганістані, захотів жити біля дідуся. Та не склалася, на жаль, доля, передчасно загинув. Довелося пережити і цю сімейну трагедію.
