На роботу саме у наш район Петро Савович Гордун потрапив не випадково. Спочатку, коли ще навчався у Ладижинському технікумі механізації, його було направлено у Бершадську «Сільгосптехніку» на практику. А вже наступного року тодішній її директор Ф.А. Войцеховський, який вважався одним із кращих керівників області, сам виступив з клопотанням, щоб саме цього юнака, родом з Тиврівщини, було направлено у
Бершадь на роботу.
Спочатку був старшим автомеханіком автопарку, в якому налічувалося більше ста машин, а десь через півроку призначили вже завідуючим майстернею.
А так, як умів працювати з людьми, у 1971 році «виріс» вже до головного інженера. З 1988-го і аж до виходу на заслужений відпочинок працював директором Бершадського «Агромашу». Таким чином, все життя формувався сам, як керівник, і формував колектив однодумців навколо себе.
Та що там колектив. Справедливіше було б сказати, що то була справжня, як колись казали, кузня кадрів. Бо саме звідсіля у великий світ, на вищі посади вийшло чимало керівників.
Без перебільшення можна сказати, що про Петра Савовича всі, хто з ним працював, відгукуються, як про чудову людину, знаючого керівника, з яким можна було вирішувати усі проблеми. Таким зробило його життя. Ще з дитинства не такою вже і прихильною була до нього доля – в дошкільному віці залишився без батька, який загинув на фронті. Після школи змушений був податися на різні роботи в колгосп. То вже далі були курси водіїв, служба в армії. Ось коли трохи побачив світу.
Коли вже долав сходинки кар’єри, це он як допомогало. Іноді з півслова умів зрозуміти підлеглих і їх проблеми. Очолюване ним підприємство, продовжуючи славні традиції, було одним із кращих у районі. А скільки при ньому будувалося, коли формувалася виробнича база.
Нині Петро Савович, як і раніше, працює в рідному колективі. Він – заступник директора підприємства по маркетингу. Ось так, практично все життя, працює на одному місці. Старший від нього за стажем у «Агромаші» хіба що фрезерувальник М.Г. Омельченко, який теж ще продовжує трудитися.
І досвід таких, як вони, виробничників, потрібний підприємству. У колекції П.С. Гордуна є посвідчення «Кращий раціоналізатор «Союзсільгосптехніки», «Знак Пошани», орден Трудового Червоного Прапора. Ще у 1985 році йому було присвоєно почесне звання «Заслужений інженер сільського господарства».
Здається, роки не встигають його догнати. Він такий же енергійний і весь у турботах. А 27 серпня рідні і друзі вітатимуть Петра Савовича з його сімдесятиріччям.
Тож нехай ще надовго вистачає йому сил, щоб служити у непростий для нашої держави час прикладом для інших. Тим більше, що будучи все життя оптимістом, за найскладніших обставин дивився вперед, вірив і вірить, що незабаром прийдуть кращі часи.
З роси і води Вам, Петре Савовичу!
Павло КУШПЕЛА.
