Коли підбивалися підсумки соціалістичного змагання, його бригада по механізації трудомістких процесів на тваринницьких фермах завжди займала перші місця. Почесні грамоти, як і грошові премії, були звичним для нього явищем. Причому, Іван Сидорович не закінчував ні технікумів, ні інститутів. Але його золоті руки і світлий розум завжди дивували нас всіх.
А працювати було нелегко, бо з нуля, як кажуть, треба було налагоджувати водопостачання, прибирання тваринницьких приміщень, встановлювати доїльне обладнання і навіть стригти вівці. На багатьох фермах ще і по-сьогодні з вдячністю згадують про тодішню участь очолюваної ним бригади. Тож хоч і не модно стало згадувати колишню радянську пору, але красиве і важке полотнище Червоного прапора, яке було одним з перших вручено у нашому районі, як переможцю Всесоюзного змагання, не минало його рук кожної святкової демонстрації.
Звідкіля така робітнича хватка і сила? А в них вся сім'я така. Таким же завзятим до роботи був і батько. Михайла Сидоровича Шеремету – брата, взагалі добре знають у районі. І не тільки, як учасника бойових дій у Великій Вітчизняній війні та голову сільпо, а й як керівника джулинського колгоспу. Ще один брат – Леонід, не з меншими успіхами працював головним зоотехніком у радгоспі цукрокомбінату.
Іван Сидорович спочатку теж трудився в колгоспі, потім на найвідповідальніших ділянках виробництва цукрозаводу, аж поки не перейшов у "Сільгосптехніку".
Не можна не згадати і те, що він, разом з бригадою, був учасником ліквідації наслідків руйнівного землетрусу у Спітаку. Не кожний міг витримати тоді таке навантаження.
Навіть вийшовши на заслужений відпочинок, І.С. Шеремета продовжував трудитися на цукрозаводі.
Тож побажаймо ювілярові ще багато років життя.
Савелій ВОРОНЮК.
