Скільки вдячних очей бершадців, і не тільки, світилися щастям та радістю завдяки їх лікарській діяльності. І це не спроста, адже їх талант розгледів колишній головний лікар Бершадської райлікарні Г.Я. Будкевич, про якого і досі ходять справжні легенди.
Саме на запрошення Григорія Яковича молоді лікарі переїхали у
Бершадь в 1960 році.
Віра Михайлівна, як справжня жінка, обрала найжіночнішу галузь медицини – акушерство та гінекологію, а Феофан Антонович, як сильний чоловік, наймужнішу – хірургію. Досвіду набували поряд із справжнім корифеєм хірургії, заслуженим лікарем УРСР Г.Я. Будкевичем. Навіть жили на території лікарні у прямому і переносному значенні цих слів.
Феофан Антонович свою мужню професію хірурга через стан здоров'я поміняв на професію лікаря-терапевта і тепер вже без скальпеля лікував хворих не лише таблетками та уколами, але й добротою та чуйністю свого серця. Працюючи завідуючим пульмонологічним відділенням ЦРЛ, кожного дня вислуховував легені та серця своїх пацієнтів, а ще їхні проблеми та болі, допомагав, зцілював, вселяв віру і надію у швидке одужання.
Природа наділила його ще й талантом організатора охорони здоров'я, тому багато років пропрацював заступником головного лікаря по лікувальній мережі, переймався проблемами сільської медицини. Майже сім років поспіль, вже будучи на пенсії, передавав свої знання та досвід студентам медичного коледжу. І скрізь, де б не доводилось працювати, мав порозуміння з колегами і підлеглими, скрізь стрічалися гарні люди – однодумці та надійні друзі.
Віра Михайлівна працювала завідуючою акушерсько-гінекологічним відділенням, ра йонним акушергінекологом Бершадської ЦРЛ, деякий час обласним гінекологом-ендокринологом у м. Вінниці. Доля закинула її і в Київську область, а потім знову повернула до
Бершаді, яка стала рідною, де стоптано багато стежин, де народились і зростали донечки й онучата. Скільки зроблено надскладних операцій, скіль - ки було екстремальних ситуацій, а скільки радості від почутого першого крику немовлят! А була ще й громадська робота: Віра Михайлівна очолювала популярне тоді об'єднання жінок – жіночу раду, організовувала різні заходи і все робилось з душею, щиро та якісно. Напевне саме завдяки своїй доброті та природній інтелігентності, Віра Михайлівна і сьогодні залишається красивою жінкою, чиї очі випромінюють любов та доброзичливість, а руки вправно вишивають рушники.
Кожна зустріч з нею приносить справжнє задоволення і захоплення цією Людиною, Жінкою, Матір'ю, Бабусею, Лікарем.
Спілкуєшся із Мулярчуками і усвідомлюєш – їм є чим пишатися, і жодному з них не соромно за прожиті роки. Гарний будиночок на березі річки втішає краєвидами
Бершаді, діти виросли і теж обрали медичну професію. Сьогодні Тетяна Феофанівна відомий лікар-науковець, професор, доктор наук, Наталя Феофанівна – кандидат наук, готується захищати докторську ступінь – працюють у Києві, допомагають жінкам повернути втрачене здоров'я, відчути радість материнства.
Уже дорослими стали й онуки: Павлик, Андрій, Дмитро та Віра, вже правнучка Улянка підростає, а щасливі дідусь та бабуся радіють успіхам дітей та онуків і першим посмішкам Улянки.
Зима 2009 року в родині Мулярчуків багата на ювілеї – 25 січня його святкувала Віра Михайлівна, а 11 лютого свою 80-ту зиму стрічає Феофан Антонович. Позлітаються діти та онуки, рідня і друзі, яким завжди раді.
Сім'я Мулярчуків таки впіймала свого синього птаха щастя, саме завдяки своїй душевній теплоті, щирості у стосунках між собою і людьми, невтомній праці на роботі та вдома. Бог полюбив їх при народженні, а люди при кожній зустрічі. Тож хай цих зустрічей буде якнайбільше, а життя багатим на здоров'я, любов, доброту, шану і приємні несподіванки.
Людмила НІМЧУК, громадський кореспондент.
