Зірок не зриває з неба, але любить ними милуватися, спостерігати за ореолом краси.
Нещодавно її учениця Ольга Пондо зайняла III місце в обласному конкурсі олімпіади III туру, а Вікторія Вікаренко здобула перемогу в конкурсі перекладачів сонета В.Шекспіра. Ще були І і II місця в районних конкурсах знавців зарубіжної літератури. Звичайно, цього замало, але ж все-таки є. Не кожен цим попишається. Так, власне, вона й не пишається – не вміє.
Просто скромна, просто звичайна. Хоча уроки в неї незвичайно цікаві. І вміє так організувати учнів, що їм і на думку не спаде чимось іншим займатися.
А ще Наталя Іванівна веде спецкурс «Світова художня культура». Перечитує, підбирає різні форми і методи.
Часто з її уст можна почути: – Знаєте, от думаю… Вважає, пропонує, висловлює свою думку, приймає думку учнів, погоджується, не погоджується, але поважає дітей.
З нею можна поділитись своїм баченням, розумінням від найменшого до найбільшого, найвагомішого. Не знаю, з чого черпає оту вчительську культуру, такт, розуміння. Захоплююсь її тонким чуттям, педагогічним навчительством, людинолюбством.
УНаталі Іванівни багато граней, одна із них – тітонька, як нарекли її племінники Ліза й Іванко. Вона для них скарбничка знань.Діти вважають, що найкраще розповідає, все знає, все вміє тількивона.Тож які тут ще аргументи можна додати до вмілостіНаталі Іванівни?
...Коли одинадцятикласники прощались із школою, перед своїм останнім шкільним злетом, згадували звички вчителів, Сашко Гавенко, нині студент Київського університету сказав: – Наталя Іванівна вітається за порогом,бо коли лише відчинить двері, на першому кроці у неї: –Ребята, открыли тетрадки, работаем...
Ось так вона береже кожну хвилинку, хвилиночку. Бо скільки ж сама знає, а все це треба передати дітям, навчити, застерегти, повести...
Щоб із іскорками в очах, з добротою в серці, бажанням жити як подобає сучасній людині. І якщо хтось назве її любимицею, то це ж від слова любити, а це вже щось таки значить, вартує.
Знову захурделив листопад, кинув жменю листя, зронив спогади і повів її знову і вже вкотре дорогами Шекспіра, Пушкіна, Гете. Замерехтить свіча Блока, защемить душа за пройденим, наповниться поезією і прозою, надіями, сподіваннями...
Світлана КОВАЛЬСЬКА, вчителька.
м. Бершадь.
