Я познайомилася з нею ще в свої студентські роки, коли виходила заміж. Тоді вона, керівник загсу рівним голосом оголосила: – Тепер ви – сім’я, – а далі побажання-заклик: – І в горі, і в радості бережіть один одного. Міцна сім’я – міцна держава.
Ці слова були мовлені так переконливо, впевнено, що не вірити їй було не можна.
Вона вже на заслуженому відпочинку. Але не почувається відірваною від життя району, області, України. Така в неї вдача: не залишатися осторонь подій, а радіти за когось, при потребі й дати мудру пораду.
Вона не часто виходить з дому через стан здоров’я, та все ж побачити її можна в редакції райгазети, адже вона – активний громадський кореспондент, член Національної спілки журналістів України, лауреат премії імені Василя Думанського.
Свій життєвий досвід, враження вона вихлюпує на шпальти районної газети, на сторінки книг (їх вийшло в неї вже дві). Сюжети нібито прості, звичайні, але, розгортаючи ці збірки, відчуваю потребу знову потрапити у світ поезії, світ прагнень і сподівань.
Дуже любить вона мелодію осені, коли листя творить свій прощальний танок, а небо сіється дощами, і ці краплі дублюють мелодію серця.
Тоді на душі стає і сумно, і водночас тепло. Жінка з поетичною душею вміє розуміти природу і людей. Вона жадана, кохана дружина свого вірного Петра Михайловича, мати трьох синів, бабуся.
Вона – живий нерв своєї України… Укотре гортаю книгу Тетяни Наркисівни «Крила любові».
Намагаюсь намалювати словесний портрет: «…неординарна особистість…» (Ю. Цінчик), «…душа людяна й проста» (С. Земнянська), «…талановита…» (В. Базалюк), «…поетична…» Шукаю нові грані і знаходжу потрібні слова – залюблена в життя. Така вона, Тетяна Нар - кисівна Кучанська, жінка з великою силою волі, з вразливою душею, що витає на крилах любові.
Світлана КОВАЛЬСЬКА, громадський кореспондент.
м. Бершадь.
