У свій час мені, автору цих рядків, доводилося працювати разом з ним. Родом він з Рівненщини. Однак своєю другою батьківщиною сповна вважає Бершадщину, куди його, випускника сільськогосподарської академії, закинула з дипломом агронома в руках доля.
Спочатку «приміряв» набуті знання, працюючи агрономом тоді ще Чапаєвського відділку радгоспу Бершадського цукрокомбінату, де доля підготувала йому ще один подарунок – у бухгалтерії працювала Галина, яка стала його дружиною.
Вона навіть народилася того ж числа і місяця, що і він, тільки на два роки пізніше, і тепер дні народження вони відзначають разом. А через два роки – у 1976-му, його вже призначили керуючим Устянським відділком.
Успіх у будь-якій справі визначається, насамперед, професійним рівнем спеціалалістів. Йому ж досвіду на ту пору вже не бракувало – насінництвом цукрових буряків займався ще будучи студентом. А от мистецтво працювати з людьми на відділку багато в чому довелося освоювати самотужки.
Тому іноді аж занадто був переобтяжений обов’язками, адже, крім рільництва, була тоді ще і чимала ферма, а за надої, прирости питали досить серйозно. Ніде правди діти, неабияк іноді псувала настрій, збивала з ритму роботи ще й певна несправедливість. Як тільки десь щось було не так, у «верхах» навіть не дуже вникали в причини, гострі стріли критики летіли тоді безпосередньо у відділки. Проте, коли пожинали лаври успіхів, а роки тоді були вдалими, урожайними, осідали вони, здебільшого, на центральній садибі радгоспу.
Але так, як відступати від чогось було не у його правилах, так і відпрацював в Усті 13 років керуючим. Не раз особисто доводилося бути свідком, як він мало не днював і ночував на роботі. Але і віддача була. Очолюваний ним відділок не раз був на першому місці по показниках. В Усті ще і по сьогодні пам’ятають, як впроваджував засоби хімізації на полях, за що мало не поплатився власним здоров’ям, нові висадко-посадкові машини-напівавтомати, іншу техніку, сорти, технології.
Грунтовні знання, господарська хватка не залишалися, звичайно, непоміченими – йому пропонували посади і в районному управлінні сільського господарства, і в інших радгоспах області. Але, щоб зважитися на таке, все чогось не вистачало. То, нібито, не було де жити, а то народжувалися діти, тож непросто було відважитися на переїзд. Аж коли побудували хату в райцентрі, пішов таки на підвищення – працював агрономом-насіннєводом, головним агрономом радгоспу цукрокомбінату, а як утворилося ПСП «Еліта» – заступником директора по сільському господарству.
Щоб уявити, яке то було для нього полегшення, достатньо навести хоча б приклад, що після того, як взяли в обробіток землі ще й у Вовчку, тільки за один об’їзд полів спідометр автомобіля «намотував» до 120 кілометрів.
В Усті могло б бути давіть легше, але на проживання у Бершадь переїжджали, керуючись лише чутками, що у міській школі, нібито, кращі умови для підготовки дітей до вступу у ВУЗИ. Обидві дочки не підвели, здобули вищу освіту – одна працює лікарем-кардіологом у Білій Церкві, а інша – у відділенні Пенсійного фонду одного з районів області. В обох сім’ї, обидві подарували дідусеві і бабусі по онучці.
Мов один день промайнули його трудові роки. Але ще й по сьогодні він не може, як висловлюється дружина, всидіти без діла.
Забути про все на якусь мить може хіба що біля річки з вудкою в руці. Тож знову, як і у молоді роки, зна йшлися ті, хто запропонував йому, як кажуть, карти в руки, щоб ішов на роботу і не засиджувався на пенсії.
У його колекції численні грамоти, подяки за трудову діяльність. Два скликання він обирався депутатом районної ради, декілька – сільської.
Хоч ситуація в сільському господарстві тепер складна, особисто він переконаний, що курс, взятий у веденні даної галузі, правильний. З появою інвестора з грішми можна буде впроваджувати будь-які технологїї. А от розчарування людей в селах настає швидше всього від того, що вони наяву бачать, що будуватися чи придбати якусь цінну річ за чесно зароблену ними плату тепер поки що не так просто, тоді як раніше це вдавалося. От і не поспішають на роботу, задовольняючись мінімумом, необхідним для прожиття.
Павло КУШПЕЛА
